Глава 11 (2)

– Ви сьогодні пізніше, ніж зазвичай, – констатувала вона.

– Напрочуд багато нових пацієнтів як для суботи, а я сьогодні на чергуванні сам-один… – зітхнув чоловік. – Як ваші справи?

– Дякувати Богові, зараз температура 37,1, – поспішила повідомити дівчина. – Але якби не ваша крапельниця…

– Тоді була б та, яку призначив Іван Борисович. Не хвилюйтеся так, вам просто потрібно слідувати рекомендаціям лікаря… – обережно почав Дорошенко. – Уточніть у медсестри, у розпорядженні напевно має бути крапельниця.

– Уже уточнювала: немає там крапельниці, Пельзнер нам її не прописав, – Марія без жодного жалю здала недбайливого лікуючого.

– Як це? – здивувався Міхаель Олегович. – Чому? Я своїм пацієнтам завжди призначаю крапельниці з аналгетиками (наприклад, з «Інфулганом») на перші три-п'ять днів після операції. Вони і біль знімають, і температуру знижують.

– А Іван Борисович сказав, що не любить цей препарат, тож крапельниць нам не призначив. Загалом ніяких, від зневоднення теж! – мовила правду-матку Машка. – Та ви у медсестри запитайте, вона підтвердить.

Олександра, що якраз увійшла до палати, аби зробити укол знеболюючого перед сном, зніяковіла і неохоче підтвердила слова Маші. Міхаель Олегович засуджувально похитав головою і розпорядився, щоб до понеділка, поки не прийде Пельзнер, бабусі у разі потреби робили крапельниці. І Марійка внутрішньо зраділа. Ну нарешті, от він – той лікар, який робить і призначає все правильно! Їй дуже захотілося, щоб Іван Борисович не прийшов також і в понеділок, а ще краще – взагалі захворів на кілька тижнів, доки бабусю не випишуть. Тоді, можливо, Ведмедю дозволили би її доглядати замість нього…

– До речі, а що ж ви не прийшли до ординаторської? – спитав чоловік, коли медсестра вийшла. І не привели мене до палати, як ми домовлялися? Походили би з вашою бабусею трохи...

«Виходить, він не жартував, коли пропонував взяти його за руку і повести за собою?»

Машка розгубилася і відчула, що знову червоніє.

– Так т-температура тільки недавно впала, – пробурмотіла вона. – А бабуся через неї взагалі без сил була…

– Угу, навіть сідала насилу, – підтвердила та. – І нога болить сильніше, ніж до операції.

– Ну що ж, подивимося, як ваші справи зараз... – лікар почав обережно оглядати і обмацувати її ногу.

Бабусі огляд явно подобався. Міхаель Олегович діяв набагато м'якше, ніж Пельзнер, і сильно пальцями не тиснув, тож пацієнтка охнула всього кілька разів. Машка замилувалася його роботою, в черговий раз дивуючись, що великі та сильні руки чоловіка можуть бути такими акуратними і дбайливими, але навіть припустити не могла, що через п'ять з половиною років відчує їх дотик на власній нозі.