Глава 10 (1)

Дивлячись, як у вену бабусі потихеньку капає червона в'язка жижа, Машка сто разів пошкодувала, що відлучилася тоді в туалет і дозволила бабусі впасти. Тішило в усьому цьому лише одне: гемоглобін після переливання піднявся до 115 (навіть більше, ніж був до потрапляння в лікарню), і тепер протипоказань для операції не залишилося, а успіх заходу залежав від умілих рук лікарів та витривалості організму самої бабусі.

Анатолій Андрійович – анестезіолог, який заглянув до них для передопераційної консультації – виявився дуже приємним чоловіком та підтвердив правильність такого рішення. Він набагато докладніше, ніж Іван Борисович, розповів про ризики, пов'язані з низьким рівнем гемоглобіну, і пообіцяв, що під час операції має намір розважати бабусю розмовами, щоб вона не хвилювалася, і стежити за показниками: оскільки наркоз чекає спинальний, пацієнтка більшу частину часу буде залишатися у свідомості і лише іноді ненадовго засинатиме.

Бабулі Анатолій Андрійович також дуже сподобався, і Марійка з радістю побачила в її очах не приреченість, а надію. Сама дівчина теж намагалася думати лише про позитивний результат. Проте вночі Маша майже не спала: хвилювалася до нестями. На ранок її майже трясло (раптом щось піде не так?). Час операції невблаганно наближався, бабуся теж нервувала все більше, і Марія, наплювавши на власне хвилювання, намагалася всміхатися і підбадьорювала її, поки за нею не приїхала каталка.

Провівши бабусю до самих дверей в операційну, дівчина опустилася на кушетку біля входу і стала напружено чекати. Потім зрозуміла, що тільки марно себе мучить, і повернулася до палати. Машка намагалася чимось себе зайняти, не думати про те, що зараз відбувається там, за операційними дверима. Вона перестелила ліжко, сходила за ліками, але спати не могла, хоч це й була чудова нагода трохи відпочити. Повернулася до операційної якраз вчасно і подала медсестрі, що ненадовго визирнула в коридор, компресійні панчохи.

– Ну, як там справи? – запитала у неї з хвилюванням.

– Все добре, – всміхнулася та (за маскою цього було не видно, але очі видавали усмішку) і знову пішла.

Завідувач, що вийшов з операційної, нічого не сказав, просто втомлено подивився і пройшов повз. Пельзнер, який з'явився через деякий час після нього, до самих очей замотаний у біле, кинув, що все гаразд, і теж пішов. І лише анестезіолог, який допомагав везти каталку, заспокоїв:

– Все пройшло навіть краще, ніж можна було очікувати. Зараз я заберу вашу бабусю на пару годин до себе у реанімацію (так, просто проконтролювати), а потім поверну в палату. А ви поки що відпочиньте (у вас уже чорні кола під очима від недосипання) і ні про що не хвилюйтеся.

Ха, легко йому казати! Поки бабуся не опиниться у палаті, Машка навіть сісти не зможе. Але, слава всім Богам, та виглядала хоч і напівсонною, але цілком собі живою. Оскільки Анатолій Андрійович порадив пацієнтці більше пити, Марія спустилася в аптеку та купила кілька пляшечок води, а потім прийшла під двері реанімаційного відділення і віддала одну з них місцевій медсестрі.