Глава 7 (2) від 13.05 (2)

– Чому ні?! – здивувалася Марійка.

– Давайте самі, – махнув рукою він, розвалившись на стільці.

– Як це сама?! – вигукнула вона. – Я ж не вмію! Саме ви тут лікар.

– Не вмієте – вчіться, – Пельзнер, як і раніше, навіть не думав допомагати.

– А якщо я щось не так зроблю і стане тільки гірше? – Машка потихеньку впадала в паніку. – У неї ж нога вивернута. Раптом я все зіпсую?

– Та куди вже гірше… Ви робіть, я підкажу, – відповів Іван Борисович, так само не встаючи з місця.

Та він знущається! Маша була на межі. У бабусі ж уламки кісток, множинні гематоми... Один необережний рух – і вона може зламати бабусі те, що ще не зламане, а йому взагалі начхати! І після цього він сміє називати себе лікарем?!

Насилу взявши себе в руки, Марійка, дотримуючись його недбалих вказівок, почала обережно укладати хвору ногу в чобіток. Бабуся стогнала, охала і навіть плакала, а Іван Борисович навіть не зрушив із місця, тільки ліниво підбадьорював.

– Ось бачите, нічого складного, – констатував недолікар.

– Нічого складного?! – Марія розуміла, що закріпила ногу погано і неправильно, але Пельзнеру явно було все одно. – Може, мені й післяопераційні перев'язування їй треба робити самій?

– Ну, до перев'язувань ще треба дожити…

І так погано прозвучало це «дожити», що Маша остаточно зрозуміла: з ним в якості лікаря бабуся і справді може не дожити не тільки до перев'язувань, але і до самої операції, і це означає, що треба знайти іншого. Вона гадки не мала, як тут у лікарні все влаштовано і яким чином можна змінити лікуючого спеціаліста, але мала намір це дізнатися. Та хоч до самого завідувача відділення завтра піти та поскаржитися на жахливе ставлення до пацієнтів, які не принесуть лікарні і, відповідно, до кишені самого лікаря додаткових грошей.

Тому коли через години півтори чобіток, як і очікувала Машка, розхитався, а нога знову змістилася, дівчина звернулася до медсестри і запитала, хто ще з лікарів, окрім того, хто їх лікує, може допомогти.

– Сьогодні на нічному чергуванні Міхаель Олегович, він якраз нещодавно прийшов, – відповіла та.

– Міхаель Олегович? – зацікавилася Машка. – А це хто? Ну, який він із себе? Я його вже бачила?

– Ем... Високий такий, і в нього борідка.

– Борідка? А волосся на голові є? – Машка одразу згадала лисого бородача, який заявив «Ми шо, вантажники?», коли вона просила перекласти бабусю на каталку.

– Так, у Міхаеля Олеговича темне волосся, – посміхнулася медсестричка. – А без волосся та з бородою – це Василь Іванович, доктор вищої категорії.

«Дарма йому вищу категорію видали з таким огидним ставленням до пацієнтів!»

– Добре, тоді покличте його, будь ласка.

Медсестричка вийшла, а Машка почала прикидати, що ж там за Міхаель Олегович і чого від нього можна очікувати.