Глава 7 (1) від 13.05 (1)

Ненадовго залишивши бабусю, Маша пішла за результатами КТ, які потім занесла до ординаторської, а коли повернулася, саме принесли вечерю. Нагодувавши бабусю та перекусивши залишками печива, яке залишила матуся, дівчина знову вирушила до Івана Борисовича, який озвучив однозначний вердикт: операцію треба робити обов'язково, і якнайшвидше. І поки матінка намагається отримати хоч якісь пільги, бабусі проведуть низку досліджень, щоб виявити наявність чи відсутність протипоказань та отримати допуск до самої операції.

Машка надзвичайно хвилювалася за серце, чи витримає наркоз та й саму процедуру, тож консультації кардіолога чекала і водночас побоювалася найбільше. Бо якщо операцію робити не можна, доведеться вдатися до консервативного лікування, а у випадку бабусі є дуже великий ризик, що вона більше не зможе піднятися на ноги і самостійно ходити, хай навіть і з палицею.

Зазирнувши до їхньої попередньої палати (так, просто поностальгувати), Маша дізналася, що там з'явилися нові пацієнтки, тож усі ліжка тепер зайняті. І якщо для неї не знайдуть розкладачку, доведеться Марійці спати цю ніч сидячи. Не дуже зрадівши подібній перспективі, дівчина знайшла сестру-господарку і з полегшенням дізналася, що розкладачка таки знайдена і для неї шукають більш-менш нормальний матрац.

Матрац зрештою виявився незручним, і Марія випросила додаткову ковдру, щоб підстелити під себе і пом'якшити нерівності. Однак її ніч пройшла майже без сну ще з однієї причини: бабуся поки що відмовилася надягати підгузок, так що Машка кілька разів вставала, щоб подати їй судно. Дівчина боялася заснути занадто міцно і не почути поклику про допомогу, тому до самого ранку прислухалася до стогонів бабусі та вранці була як вичавлений лимон, а попереду ще чекав цілий день на ногах: палата була надто маленькою, і розкладачку довелося зібрати, щоб не заважала проходити медперсоналу до ліжка пацієнтки.

Кілька разів Маша намагалася вмовити бабусю таки вдягнути підгузок, аби мати можливість відійти в аптеку в сусідньому корпусі або хоча б у буфет і не боятися, що під час її відсутності знадобиться судно, але та продовжувала впиратися:

– Я що, маленька, щоб валяти в підгузнику, потопаючи у власних нечистотах?!

І Машка продовжувала сидіти з буркотливим животом, попиваючи воду і чекаючи, коли приїде матуся і привезе щось їстівне. Але світ не без добрих людей. Побачивши, що у пацієнтки поганий апетит і вона просить половинні порції, сестра-господиня почала підгодовувати Марійку: вона давала їм повну порцію, просто ділила навпіл у дві тарілки – окремо для бабусі та для Маші.

Іван Борисович за останні два дні заходив лише вранці під час загального обходу разом з іншими лікарями, практично не цікавлячись станом бабусі, немовби вона взагалі не була його пацієнткою. Але при цьому він настільки явно вислужувався та підлещувався до завідувача, що Маші стало гидко. А щодо героя її мрій Олега Олександровича... Все в ньому було добре, і зовнішність, і доброзичливість, але Марійка помітила головну якість, через яку він став програвати в її очах: ​​молодий ординатор пасував перед авторитетом Івана Борисовича, лікаря першої категорії.

Так що Машці доводилося мати справу з безладним Пельзнером, поки її терпіння не досягло точки кипіння. Наближався вечір, чобіток набив бабусі п'яту, і вона зажадала, щоб Марія хоч ненадовго його зняла. Дівчина обережно розліпила липучки та підклала під ногу ще одну подушку, аби п'ята хоч годинку відпочила від тиску і побула у підвішеному стані. Але після цього виникла проблема: як знову вдягнути чобіток.

Нога бабусі, яка не стримувалася каркасом, знову вивернулася в неприродному положенні, і доторкнутися до неї без болю стало практично неможливо. Маша з небажанням потопала в ординаторську, але їй пощастило зустріти Івана Борисовича в коридорі, і вона попросила його про допомогу. Однак коли вони з ним увійшли до палати, дівчина зрозуміла, що надто рано зраділа, бо на її прохання надіти чобіток... лікар відповів відмовою!