Глава 6 (1) від 11.05 (3)

– Ну допоможіть же хоч хтось! Невже ніхто не може перекласти людину на каталку? – у розпачі вигукнула дівчина. Такою розгубленою та безпорадною вона не відчувала себе ще ніколи.

На щастя, на заклик відгукнулася незнайома санітарка (мабуть, з іншого крила), міцна жінка років сорока п'яти.

– Кого тут треба перекласти? Зараз усе зробимо!

Валерія, як вона назвалася, добре знала свою справу і виявилася просто незамінним помічником. Коли бабуся пообідала, санітарочка швидко проінструктувала Машу, що і як їй робити, підключилася медсестра, яка саме робила уколи їхній сусідці по ліжку, і вони втрьох стали перекладати бабусю, попередньо знявши ногу тієї з витягнення, а бабуся тим часом голосно скрикувала і лаялася, мовляв, не чіпайте мене і просто дайте спокійно померти.

Машка розуміла, що біль бабуся відчуває пекельний: осколковий перелом, відсутність сил, щоб самостійно підняти таз саме так, аби завдати собі найменшого дискомфорту… Інші не відчувають, як саме їй зручно, а в якому становищі болить ще сильніше. Марійці і самій було боляче від кожного її крику, вона боялася зробити зайвий рух, щоб не нашкодити ще більше, але Лєра виявилася стійкою і не слухала обурені вигуки пацієнтки, а спритно підхопила її за талію та за допомогою Машки, що обіймала за плечі, і медсестри, яка тримала ноги, переклала на каталку.

– Давайте, бабусю, ось так, ще трохи підніміться... – примовляла вона. – Потерпіть трохи, вже майже… Візьміть подушечку під ногу, так, так…

Та ж історія повторилася, коли вони приїхали до кабінету КТ: там бабусю знову треба було перекладати, але цього разу вони були з Лєрою лише вдвох: медсестра впішла до інших пацієнтів. І тоді Маша без жодних сентиментів упіймала в коридорі хлопця у білому халаті, що якраз проходив повз, і з благаючим виглядом попросила допомогти спочатку перед дослідженням, потім після. Потім вони повернулися до відділення і Марія стала шулікою визирати когось із медперсоналу, щоб провів до нової палати, відчайдушно сподіваючись, що там уже є ліжко.