Глава 4 (3) від 08.05 (3)

– Тут ви маєте рацію, – погодився Олег Олександрович. – Але що ж вам робити до ранку… – він, потираючи гладко виголене підборіддя, оглянув палату і вказав на вільне ліжко біля вікна. – А там хто лежить? Чому немає нікого?

– Так там дівчина покусана, вона пацієнтка Івана Борисовича, – охоче підказала медсестра. – Її завтра зранку виписують після огляду завідувача, тож сьогодні вона написала записку і відпросилася на ніч.

– От і чудово! – кивнув лікар і подивився на Машу. – Сьогодні вам пощастило, до ранку ліжко ваше. А завтра розберемося… Олено, – звернувся він до медсестрички, – попросіть Ольгу Іванівну змінити постільну білизну. А ви, Євдокіє Олексіївно, – Олег Олександрович глянув на бабусю, – нічого не бійтеся. Ми обов'язково поставимо вас на ноги!

Маша провела лікаря поглядом, з жалем подумавши, що він надто молодий, аби йому довірили настільки складну операцію, яка була потрібна бабусі. Цікаво, хто ж зрештою за це візьметься?

«Хоч би нам трапився хтось нормальний і зробив усе добре!»

Сухопара жінка, яка нещодавно завадила Машці увірватися в перев'язувальну, швидко принесла чисту постіль, але Маша вирішила постелити сама, щоб у санітарки було більше часу на догляд за іншими пацієнтами, які потребували її послуг (а їх у неї – ціле відділення!). Швидко познайомившись із новими сусідками, дівчина подала бабусі судно і допомогла Люсі, старенькій, що лежала біля дверей, дістатися до раковини. Далі у палаті погасили світло, і лише вуличні ліхтарі давали можливість орієнтуватися у приміщенні.

Подивившись, як там бабуся, яка, на щастя, після уколів антибіотиків і знеболювальних трохи задрімала, Марійка нарешті лягла на скрипуче ліжко з незручним матрацом і теж спробувала заснути, але куди там. Цілу ніч сусідки по палаті по черзі надривно кашляли, не даючи спати. Нюра тричі бігала до переносного туалету, Віра заливисто хропла. В середині ночі бабуся почала стогнати (дія знеболювального закінчилася), і Машка покликала медсестру, щоб вколола нову дозу.

Давши бабусі води з пляшечки (ту мучила спрага через температуру, що піднялася) і ще раз підставивши під неї судно (а робити це було дуже складно, тому що піднімати стегна вона майже не могла і голосно охала, а Маша елементарно боялася зробити їй гірше), дівчина знову лягла, але майже не спала і прислухалася до кожного шереху з ліжка бабусі та перед світанком почула, як та її кличе, щоб знову подала судно.

Це була перша ніч Маші у лікарні, перша з багатьох наступних. Тоді Марійка ще не знала, що падіння бабусі зіграє поворотну роль і направить життя зовсім в інше русло, а ще зведе з людиною, яка залишить незабутній слід у її долі…