Глава 3 (3) від 07.05 (3)

Зрештою після довгих суперечок мати сама викликала їм швидку, а бабуся, коли про це почула, закричала, що нікуди не поїде. Мовляв, у цих лікарнях ніхто нікому не потрібний, і там лише померти можна. Але близько дев'ятої вечора швидка все ж таки приїхала, і літній лікар зробив найсерйозніше обличчя.

– Що ж ви так довго чекали? Чому раніше швидку не викликали? – поскаржився він.

– Лікарю, це ж розтягнення? – у голосі бабусі було стільки надії, що у Маші стислося серце.

– Яке вже тут розтягнення… – промимрив той. – Подивіться на свою ногу, вона вивернута в неприродному положенні. До того ж через надмірне зволікання сантиметрів на десять коротше за іншу. Хочете до кінця життя кульгати?

– Як коротше? – бабуля схопилася за серце.

– Перелом у вас, навіть без рентгену можу сказати, а знімок покаже, який саме. Через це м'язи надмірно скоротилися, знадобиться витягання... Але докладніше скаже лікар у лікарні після рентгену. Тож збирайте бабусю, люба моя, – звернувся лікар уже до Маші, – збирайте швидше, їдемо до відділення. Можливо, й операцію одразу зроблять…

– Оп-п-перацію?! – вигукнула бабуся. – Тобто мене різатимуть? Ні, я не хочу під ніж, я проти! А якщо просто гіпс?

– З гіпсом ви лежатимете півроку, можуть з'явитися пролежні, м'язи атрофуються, і потім доведеться заново вчитися ходити… – озвучив ненайприємніші перспективи лікар. – Хочете?

– Н-ні, – бабуся з жахом похитала головою.

– А через малорухливість може розвинутися запалення легень або навіть виникнути тромбоз… – продовжував чоловік.

– Т-тромбоз? – здається, у бабусі і справді от-от прихопить серце.

– Зрозуміли, нарешті, всі ризики? Тоді раджу погоджуватися на операцію, особливо якщо там все настільки сумно, як я підозрюю… – зітхнув лікар. – Тоді є шанс стати на ноги протягом кількох днів. Нехай і з милицями чи ходунками, але ви зможете ходити, інакше…

Що буде «інакше», бабуся уточнювати не стала і знехотя дала добро збиратися, але потім голосно проклинала все на світі, коли лікар і водій перекладали її на каталку. Марійка відчувала розпач, що нічим не може їй допомогти і хоч якось полегшити біль. Її би воля... А втім, головне, що Маша зараз може зробити для благополуччя рідної людини, – це взяти себе в руки, відставити зайві емоції й дотримуватися рекомендацій лікарів.

У цей момент вона як ніколи потребувала підтримки але доводилося діяти самотужки. От був би у неї хлопець, щоб підставити надійне чоловіче плече… Однак хлопця у Маші поки не було і дівчина навіть не здогадувалася, що в лікарні, яка завжди асоціювалася у неї зі стражданнями та болем, її може очікувати бодай щось схоже на романтику…