Глава 2

– Як добре, що я потрапила саме на вашу зміну! – Маша не зуміла стримати радісні емоції, але згадавши, як вони розлучилися п'ять з половиною років тому, пригальмувала запал. – Точніше, добре, що не потрапила до Івана Борисовича…

– О так, я пам'ятаю вашу з ним взаємну «любов», – закотив очі лікар. – Він, до речі, буде завтра зранку.

– Але ж ви мене йому не віддасте? – дівчина інстинктивно подалася до співрозмовника, відразу відкинувши намір бути стриманою. – Хоча б цього разу…

– Цього разу все по-іншому, – його погляд пом'якшав. – Тепер у мене повна ставка, тож бути тобі, маленька бунтарко, моєю законною пацієнткою. Навіть якщо на тебе претендуватиме не Іван Борисович, а хтось інший...

Прозвучало це якось двозначно, і Марія занервувала, а тут ще дуже недоречно забурчало в животі. Знову почервонівши, дівчина облизнула пересохлі губи.

– Ем ... А буфет ще працює? Чи вже пізно? – тепер, коли завдяки уколу біль почав спадати, Машка відчула, що після тренування і всього, що сталося, просто вмирає від голоду і спраги. – Їстоньки дуже хочеться. Ну, чи хоча б води можна попити? Моя закінчилася…

– Буфет вже закритий, та й вечерю давно рознесли по палатах. Але знаєте що, Маріє Лісницька… – чоловік задумався. – Давайте поїдемо за вашими речами. Якраз можна буде перекусити… Не лягати ж вам спати голодною! Я на машині, тож повернемося швидко.

Невже він справді пропонує відвезти її додому?

– Але як же ваше чергування?..

– Сьогодні на чергуванні Олег Олександрович, ви повинні його пам'ятати, – Міхаель Олегович підвівся зі стільця і ​​засунув штору. – Мого колегу викликали до сусіднього крила, а я затримався після зміни, аби не залишати відділення без лікаря.

Тобто Машці просто пощастило, що її прийняв саме Дорошенко! Може, і справді доля?!

– І все-таки... – невпевнено почала вона.

– Маріє, ви ж і самі розумієте, що ваша мати приїде тільки завтра надвечір. Вона ж буде після нічної зміни... До того ж підозрюю, що зарядку від телефона ви залишили вдома, – навів лікар вагомі аргументи. – Та й не спатимете ж в одязі, ще й не надто чистому, – він указав на її спортивний костюм, який забруднився під час падіння. – А піжами тут, на жаль, не роздають.

– Ну якщо так можна… – пробурмотіла Маша, і сама не до кінця розуміючи, чому так хвилюється: бо вони поїдуть тільки вдвох у його машині чи тому, що він… фактично напрошується до неї в гості!

– Зараз повернеться черговий лікар, я здам вахту – і поїдемо, а дорогою обговоримо план лікування… – оптимістично закінчив чоловік.

І Машка здалася. Ну а що?! Запропонуй він їй таку поїздку п'ять з половиною років тому, вона б навіть не замислилася, не бачачи можливого підступу. Тепер стала старша, обережніша, бо розуміє всі ризики, але надто вже хочеться піддатися романтичному настрою, а там видно буде, що з усього цього вийде…

Дорошенко пішов інспектувати відділення та чекати на повернення Олега Олександровича, а Машка тим часом зателефонувала матері та в дуже м'яких фарбах (щоб даремно не хвилювати) описала ситуацію. Мати, зрозуміло, зголосилася приїхати якнайшвидше, але Марія її заспокоїла і заборонила відпрошуватися з роботи або їхати одразу після нічної зміни. От якби стояло питання життя або смерті – тоді варто було б, а так… Зрештою, як і передбачав Міхаель Олегович, домовилися на другу половину завтрашнього дня, коли матуся трохи відпочине.

На щастя, чекати на повернення Міхаеля Олеговича довелося недовго, і Маша всміхнулася, коли лікар заглянув до неї в палату вже в цивільному одязі. М-да, він гарний у будь-якому вигляді: хоч у футболці, хоч у халаті, хоч у светрі та напіврозкритій куртці. Його навіть медична шапочка не псує.

 – Все, на сьогодні я вільний, – врадував чоловік. – Ось, до речі, водичку для стражденної приніс, – і простягнув пляшечку.

Машка була на сьомому небі. Боже, як же вона хотіла пити! Пригорнувшись до шийки, зробила кілька жадібних ковтків. По підборіддю потекло, на груди впало кілька крапель. Дівчина обтрусила тканину на кофті від зайвої вологи й помітила погляд Ведмедя, яким той стежив за її діями. Зніяковівши, Марійка швидко прибрала руку від грудей, і Дорошенко відвів очі.

– Кхм ... Отже, Маріє Євгенівно, готові до подорожі? – спитав жартівливо.

– Г-готава, – вона закрутила кришечку і поставила пляшечку на тумбочку.

– Тоді давайте спершу взуємось… – лікар узяв її лівий черевик, присів навпочіпки перед хворою ногою і почав максимально розпускати шнурки. – Ось так ніжка має влізти, – він розкрив розтруб, запрошуючи дівчину занурити ступню в надра рідного взуття.

Раніше елементарне взування не здавалося Маші таким вже інтимним процесом, але зараз... Пальці лікаря торкалися її ноги, обережно спрямовуючи й мінімізуючи больові відчуття, перед очима маячила його схилена голова, і дівчині раптом відчайдушно захотілося запустити пальчики в густе волосся, не приховане шапочкою.

– Ну як, не боляче? – він підняв на дівчину очі, та обидва, лікар і його пацієнтка, на мить завмерли.

Машка хитнула головою, горло чомусь перехопило спазмом. Обличчя Ведмідя набагато ближче, ніж зазвичай, на ньому читається легка втома, хоча очі, ці напрочуд теплі очі, всміхаються. Модна акуратно підстрижена борідка додає чоловічого шарму. Одним своїм виглядом він випромінює небезпеку для жіночого серця, особливо для такого недосвідченого та вразливого як у Марії.