Розділ 27

(Лія)

Коли час пролітає так швидко, що не встигаєш отямитись - не дуже добре, погодьтесь. От не встигла й оком мигнути як вже тиждень до закінчення навчального року! Потім тиждень літа на підготовку до підсумкових іспитів і різних видів перевірки наших знань, а потім свобода.

Нарешті, ще трішки! І я з Ніком будемо вже повноцінною парою! Тома влаштовує нинішня лише видимість пари, тому ми обоє спокійно живемо окремо, час від часу, вдаючи, що все ж між нами щось є. Та останнім часом він якось віддалився від Кейт і почав знову приділяти час мені й кликати знову на побачення.

А Нік ревнує, шалено ревнує, хоч все ж дотримується нашого сценарію. Влаштовує сцени ревнощів лише коли ми наодинці та кожного разу я все більше розумію, що він любить мене, хоч не каже цього. Розумію коли бачу запал в його очах, коли після цього просто обіймає мене, коли цілує...

Він став моїм повітрям, без якого я не живу. Світ не існує без нього. А ще зовсім трохи часу назад думала, що зможу відмовитись від кохання до хлопця. А не вийшло...

Я підсіла на нього як наркотик. При нестачі починається жахлива ломка, а коли забагато, то на межі життя й смерті. Коли хочу кинути, то занадто важко й боляче, хоч розумію, що це не надто добре. Це вже називається залежність...

Моральна залежність... Яка просто знищує мене зсередини, коли поруч немає його. Того, хто змушує мене бути іншою, не тою, якою хочу бути. Поруч я маленька наївна дівчинка, яка хоче вірити, що він не відпустить, а в душі шкребеться сумнів: а що як відпустить? Тоді для мене це стане фіналом. Фіналом нашої неоголошеної гри без правил.

Ось так і б'юся між двох вогнів, бо не маю спокою. Щось тривожить мене, хоч приводів цьому немає. Є якесь відчуття... Відчуття фіналу гри... Але якого фіналу: щасливого чи трагічного, з Ніком чи без? Не знаю. І саме невідомість мене лякає. Невідомість, створена в ілюзії щастя поруч з Томом.

- Лекцію завершено, дякую за увагу! - промовляє міс Джонс, а я виринаю з думок. Справді, на останній парі вже ні про що не думається, а особливо в п'ятницю.

Поки збирала речі, то на телефон прийшло повідомлення від Ніка:

"Почекай поки всі підуть, треба поговорити."

Ну треба, так треба. Я й не проти. Хоч зазвичай ми в університеті навіть не спілкуємось, щоб не було зайвої уваги.

Всі, на диво, швидко розійшлись і хлопець підійшов до мене. Дивно, надто дивно.

- Коли ти скажеш правду? - сказав він.

- Не знаю. Але ж і так нічого не змінюється, - відповіла я.

- А що має змінитись? Тільки те, що я хочу нормальних відносин? - запитав брюнет.

- А вони можуть бути? - засумнівалась я. Ми занадто ненормальні, щоб мати нормальні відносини.

- Я втомився і мені аж зовсім неприємно, що якийсь "лівий" хлопець тебе цілує, обіймає чи запрошує на побачення, - взяв мене за руку Нік.

- Відносини з Томом аж ніякі, чому це тебе так турбує?

- Бо я не можу більше дивитись на це. Не можу зрозуміти хто ми. Не хочу ділити тебе, врешті, - провів подушечкою пальців по моєму підборіддю хлопець. - Ідемо? - запитав він через коротку паузу.

Хотіла вже щось відповісти як Нік поцілував мене. Вау! Другий наш поцілунок в університеті. Я нехотя сперлась на парту, а потім ніжно взяла його за шию і притягнула ще ближче до себе, ще раз поглянувши в бурштиново-чорні очі.

- Я це розумію як "так", - посміхнувся милий і взяв мою сумку.

- Розумій це як хочеш, - відповіла йому я і просто отетеріла.

З коридору, на який просто пречудовий вигляд через відкриті двері аудиторії, було видно Діану, яка несла теки з документами, розглядаючи одну з них. Здається, нас не бачила.

- Попереджай хоч, - награно образилась на хлопця. Думаю, викладачі пліток не розносять, а от наші любі одногрупники... Тут і говорити не варто.

- Добре, - відповів він.

За декілька хвилин ми вже були хто де. Я в кампусі, хлопець наче мав з кимось зустрітись, але увечері ми знову разом. Знову якесь таємне побачення.

Коли вже була в кімнаті застала трохи сумну картину: Меган пакує валізу. Вона хоче нарешті відвідати рідних, бо вони аж з Різдва не бачились. Якось справді сумно. Хоч на декілька днів, але я лишусь сама в цій кімнаті. Більшість вікендів ми проводили зі своїми другими половинками, що забули одне про одного зовсім. Шопінг? Я зайнята. Сходити кудись? Меган не може. І так завжди, хоч часто хотіли це виправити.

Подобається, що попереду ціле літо. А там... Буде весело. Тому провела мою найкращу подругу на таксі й отримала настанову: "Не шукай пригод. Принаймні, поки я не в Нью-Йорку". Під дружній сміх ми попрощались і кожна слідувала своєму плану на вечір.

Не знаю чому, але в душі якось пусто й водночас відчутно щось хороше. Тому не гаючи ні секунди я взялась готуватись до побачення. Я ніколи не задумувалась про тонни косметики, шикарні наряди, але зараз мене щось перемкнуло і мені хочеться на вечір стати витонченою леді.

Не тією, яка може, за бажання, вбити поглядом, підкресленим темними стрілками, не тією, що може залишити їдкий відгук в чиюсь сторону. Не тією, якою є завжди... Тією, якою є з Ніком.

Чорт! Певно, мені й в страшних снах не було такого, щоб я змінювалась заради когось. Але мені це подобається! Мені подобаються ці зміни! Хоч вони дещо дивні. Я стала дещо хтивішою, але одночасно й ніжнішою. Це, певно, протилежні поняття, але я не знаю. Я розгублена.

Саме цю мою милу сутність ідеально підкреслить легка кремова сукня в золотистий горошок з рукавом три четверті. Немає відвертих декольте, напівпрозорі лише рукави, не супер коротка, вирізів немає! Але мені подобається, хоч я і не знаю чому.

Не надто виразні стрілки, легко нанесені блискучі тіні, коричнева світла помада - увесь макіяж. Це просто нереально мило, але мені, чорт візьми, шалено подобається.

Я трішки помилувалась на себе в дзеркало і вийшла з будівлі, коли через вікно було видно добре знайому чорну BMW. Я, як завжди, відкриваю двері й сідаю на переднє сидіння поруч з Ніком і одразу поглянула на хлопця, який тримав у руках великий букет троянд.