18.2

Я лежу, обидві руки він тримає своїми по боках, а сам навис наді мною. І чорт, його погляд просто заворожує. Дихання дуже часте, що у мене, що у нього. Не памʼятаю, щоб воно аж настільки підскакувало на тренуваннях. Але я бачу це. І відчуваю. Мої вуста самі собою привідкрилися, а Богдан завис, дивлячись на них. Від цього різка хвиля жару прокотилася по спині аж донизу, я ворухнулася і різко вдихнула.

— До біса, — пробурмотів Богдан.

А наступної миті цілував мене. А я, звісно, відповідала. Колись, я не помітила коли, він відпустив мої руки, а тоді вони вже лежали у нього на шиї. Але не щоб непомітно забрати свій кристал, про це я навіть не думала. Я взагалі не думала, все, що було у моєму мозку — відчуття від поцілунку. 

Руки жили своїм життям, гуляли по його плечах, потім одна зарилася у його волосся, інша знову стала погладжувати шию позаду. Я обхопила руками його плечі, а він давав спокій моїм губам, спустився нижче і поцілував у шию. Я ахнула, а руки на його плечах стиснулися. А тоді хлопець зупинився. Підняв голову, але зовсім трохи, ми все ще ледь не торкалися носами. І заглянув мені в очі.

— Мала, ти розумієш, що ми робимо? — прошепотів він.

І це не була насмішка. Тон був серйозним, а дивився він уважно, навіть з занепокоєнням. Я облизнула губи й кивнула.

— І ти готова?

— Так, — тихо видихнула я.

Він ще вдивлявся в мої очі, а тоді розслабився, обличчя розгладилося і нахилився, прошепотів аж на вухо:

— Добре, бо я до божевілля хочу тебе.

Слова прокотилися усім тілом і змусили різко вдихнути повітря, а Богдан задоволено усміхнувся, шиєю це відчула, і пустотливо лизнув мені вухо. Впевнена, він прекрасно знав, як я відреагую на ці слова і спеціально це зробив. І відсторонився одразу теж спеціально. Зараза!

Плавним рухом перетік у сидяче положення, а тоді за руку і мене посадив. Хотів взяти під спину і ноги, але я обійняла його руками за шию і він тямуще підхопив мене і піднявся. Я обійняла його ще і ногами, голову поклала йому на плече, прямо як колись у купальнях, а коли він вже підіймався сходами нагору, прошепотіла йому на вухо:

— А я хочу тебе.

Хлопець на мить навіть завмер, а руки на мені, одна з яких на попі, стиснулися сильніше, від чого я тихо ахнула. Йому у вухо, звісно. Тепер завмер надовше і голосно ковтнув, але тоді знову пішов і весело сказав:

— Ще нічого не знає, а пробує дражнитися.

І перш ніж я встигла щось відповісти, додав:

— Мовчи, бо не донесу.

Мовчати? Та легко. Цілуватися-то це не заважає! Як тільки він піднявся сходами, і я вже не переживала, що спотикнеться, я саме це і зробила. А Богдан тримав міцно, у цьому я навіть не сумнівалася.

***

Я лежала збоку, голова на його плечі, рука десь біля серця дуже повільно і ласкаво водить по шкірі, а він однією рукою мене обіймав. Я вже майже засинала, навіть очі заплющувала, коли в око втрапив кристал. Мій. Прямо перед моїм носом.

Настільки близько до мене він не був ще ніколи за останні кілька місяців. Я ледь повернула голову. Богдан дихав рівно, очі заплющені й загалом я відчувала, що він розслаблений. Спить. Вау, я, здається, вперше бачу, як Богдан дійсно спить! Ось він, шанс. 

Я гіпнотизувала кристал, рука перестала погладжувати груди Богдана і навіть почала тягнутися до ланцюжка. Свобода. І мені все ж не доведеться ламати свої принципи і йти з ним на справу. Всього один обережний рух, а тоді змитися звідси. Його охоронну систему я не те що легко обійду, я її вже мільйон разів обходила. Не буде жодних проблем. Забрати у нього зараз кристал і все — свобода. 

Але я не могла. Не могла і все тут. Навіть не було ніякої довгої боротьби чи мук совісті, безсонної ночі у роздумах. Я тихенько зітхнула, руку опустила назад і заплющила очі. Спи. Бо тільки так твоя совість буде чистою. Бо інакше ти все одно не зможеш зробити.

Я заснула доволі швидко, а таким чуйним сном як Богдан похизуватися не могла, тому вже не відчувала, як він сильніше пригорнув мене і легенько поцілував у маківку. І тільки тоді хлопець по справжньому розслабився і через деякий час також заснув.