15.2

Купальні я знайшла швидко і, що мені сподобалося першим, тут було тепліше мінімум на кілька градусів. Приємно тепло. На перший погляд, побачила п’ять басейнів з якоюсь мутнуватою водою. Чотири по колу і щось у центрі, але невеличке. А от по колу були круглі, метрів шість в діаметрі. В одному з них знайшовся Богдан, до нього я і підійшла.

Босоніж йти по плитці було прохолодно, там що я сіла на край і ноги одразу опустила у воду й аж застогнала від задоволення — вона була дуже теплою. Дуже приємно теплою.

Богдан мене помітив ще на вході та підплив, став у воді біля бортика, поклавши руки по боках від мене.

— Ти вже воскресла.

Попри насмішкуватий тон, усмішки у нього на обличчі не було. Дивився на мене уважно, наче взагалі не кліпаючи, і з якимось голодом.

— Це капець як добре, — задоволено протягнула я.

— Йди до мене, — він мотнув головою, натякаючи на басейн.

— Мені так подобається… Ей, ти крапаєш мені на сорочку!

Богдан за мною опустив погляд на сорочку, яка діставала десь до середини стегон, куди падала вода з його волосся. І на голі коліна теж кілька крапель падали, холодили шкіру. Тоді хлопець повільно підняв погляд назад, а його очі потемніли ще сильніше.

— Це, взагалі-то, моя сорочка, — схилив голову трохи на бік, — але тобі вона точно йде.

Я не знайшла що сказати, тільки відчувала, як під його поглядом починають палати щоки, а ще швидше б’ється серце. Очі, дуже гарного карого відтінку, гіпнозували. Мені здалося, я навіть нахилилася ближче, аж тут з прядки його волосся знову впала крапелька води, прямо перед очима, відволікаючи. Я за нею рефлекторно прослідкувала, а коли знову глянула на Богдана, він кілька разів кліпнув очима.

— Знімай її і йди сюди.

— Не хочу.

— Давай, мала, бо зараз сам тебе спущу.

Він поклав руки мені на коліна і легенько натиснув, а я скрикнула й оперлася руками у його плечі, щоб дійсно не ковзнути вниз.

— Добре, добре, я сама, — сказала, сміючись. — Відпусти.

Богдан прибрав руки, але якось нехотя. А я встала, відступила на крок від краю і почала розстібувати ґудзики. Відчувала його погляд на собі, від чого по тілу пробігався жар, а особливо — по щоках. Але я намагалася не звертати на це уваги, сконцентрувалася тільки на рухах пальців, бо руки були мокрі від шкіри Богдана, а ґудзики маленькі, тому розстібнути було не так просто. 

Почувся хлюп і я підняла голову. Богдан пірнув під воду і поплив до іншого краю басейну. Дихати одразу стало легше, хоча всередині вкололо якесь розчарування. Зате без його погляду, здається, з ґудзиками пішло хутчіше. Або я призвичаїлася, бо інші розстібнула доволі швидко, зняла сорочку і з розбігу пірнула у басейн. Тепло миттю огорнуло все тіло і це дійсно було кайфово. Навіть краще, ніж масаж!

Я зробила кілька гребків, тоді пірнула з головою, а потім лягла на воду на спину, релаксуючи.

— Чого вона мутна?

Однією рукою зачерпнула трохи води, підняла долоню і вилила її назад.

— Мінерали чи щось таке. Кажуть, лікувальна.

— Аааааа

Якийсь час я так і лежала, навіть очі заплющила. А тоді вода почала бурлити. Спочатку несильно, але я тут же встала, звісно. Виявилося, що там були фонтани, які били знизу водою і вмикалися кожні пів години на пʼятнадцять хвилин. 

Ми постояли над фонтанами, а коли вони закінчилися, Богдан плеснув у мене водою, а я у відповідь, звісно. Так що деякий час ми ганялися одне за одним і льопали водою, а тоді він потягнув мене в інший басейн. Ще тепліший. Ммммммм. Коли там включилися фонтанчики, там вони були надводними. Били струменем води вниз, під них потрібно було підставлятися. І під ними я теж покайфувала, хоча це і було навіть трохи болісно з моєю кріпатурою. Але як вони вимкнулися, я одразу відчула у плечах і спині легкість і це було прекрасно. 

Цей невгамовний потягнув мене далі. Наступний басейн був прохолодним, а вода — звичайною прозорою, з хлоркою. Температура мені не сподобалася і я одразу вилізла звідти, сіла на край тільки ноги опустила у воду знову. Зате як можна було на Богдана дивитися, мммммм. Був він в одних плавках по коліно. І блін, який гарний вигляд мала спина, коли він плавав кролем! А руки, м’язи… капець, я не можу.

Плавав він не так довго, як би я хотіла. І чомусь далеко від мене. А потім ми пішли у центр і виявилося, що там не один басейник, а цілих два. Маленькі, але ну дуже гарячий і ну дуже холодний. Я навіть не одразу зайти змогла у гарячий, а трохи постояла, помочила ноги, а тільки тоді зайшла. Все моє тіло приємно огорнуло тепло, проникаючи буквально у кожну клітинку і розслабляючи її. Каааайф.

Богдан доволі швидко підійшов до перегородки між басейниками, підтягнувся на руках і переліз через неї у холодний. А у мене аж очі на лоб полізли.

— Ей, ти там живий взагалі?

— Лізь сюди.

— Ще чого!

— Давай, це класно.

— Та звісно! Біжу і падаю.

Я навіть від бортика між ними відійшла і сперлася на протилежну стіну. А Богдан там і не був довго, за хвилину-дві переліз назад. Ненормальний. З шилом в одному місці, бо за хвилинку він почав поглядати то на мене, то на стінку між басейниками.

— Навіть не думай, — пробурмотіла я і про всяк випадок почала від нього відходити.

А хлопець дуже широко усміхнувся і почав повільно йти до мене. А я відступала. Тільки басейник же маленький, тут і відступати особливо не було куди. Спина вперлася у стінку. Я в кутку.

— Богдане, давай домовимося

Він усміхнувся ще ширше і мотнув головою, продовжуючи наближуватися. А я озирнулася, оцінила, що по воді від нього точно не втечу і тоді розвернулася і спробувала вилізти з басейну. Та куди там! Він миттю опинився поряд, обхопив руками за талію і потягнув назад.

— Богдан! — вискнула я.

— Та не рипайся, у тебе все одно немає шансів.

«Рипатися», я, звісно, пробувала. У воді, бо як він обхопив мене зручніше, на руки взяв і почав підійматися сходами, я вже різких рухів не робила. Ну його. Мокро. Плитка. Він мене несе. Падати буде боляче, якщо через мене підковзнеться. Я навпаки обхопила його руками за шию, щоб точно ненароком не впустив. Але патетично нити продовжувала.