1 глава, Аня

1 глава

Аня.

Я стою на порозі квартири свого колишнього чоловіка. Ми розлучились місяць тому. І я тепер вільна від нього. Ох, і потріпав він мені нерви. Я знаю, що нервові клітини відновлюються. І мені треба для цього відпочинок. І поїхати подалі від цієї провінції. Від міста, в якому живу вже двадцять п’ять років зі свого першого дня народження. Тож я стою на порозі квартири свого колишнього. Він як декілька секунд тому відчинив мені двері. А я стою і мовчу. Неначе проковтнула язика.

- Аня. Ти довго будеш мовчати? — запитав він.

- А? Точно. Руслане, я тобі принесла ключі від цієї квартири — я протягнула йому зв’язку ключів. Він їх взяв. Хотів доторкнутись до моєї руки, та я швидко її забрала. Не хочу, щоб він своїми бридкими руками торкався мене. Мені це огидно!

- А квитки на Гаваї?

- Квитки я тобі не віддам! Це буде як моральний збиток. Мені треба відпочити. Відновитись після розлучення — сказала я, Руслан подивився на мене здивовано — хоча знаєш — продовжила я — один білет мені все ж не потрібен, тому забирай його собі. Якщо полетиш, не забудь собі зняти інший номер і бажано в іншому готелі — я витягла один квиток і віддала колишньому. Хоча розуміла, що якщо він полетить на Гаваї, ми можемо десь зустрітись. А так не хочеться бачити його пику.

Ви запитаєте чому ми розлучились? Все доволі просто. Я якось прийшла до нього на роботу. Він викладач української філології. І побачила його в компанії однієї студентки. Яка сиділа у нього на колінах і вони цілувались. Цікаво, а вона знала про моє існування до того, як я дала ляпас цьому зраднику? Напевно, що ні. Хоча хтозна.

- Все мені треба йти. До вильоту залишилось півдня. А мені ще речі збирати

- Бувай — я відійшла до ліфта. А він зачинив двері. Сподіваюсь ми більше ніколи не зустрінемось! Ліфт приїхав і повіз мене на перший поверх. Вийшла на вулицю і вдихнула тепле і свіже повітря. Літо тільки-но почалось, а на вулиці вже спекотно. Хоч би якийсь вітерець подув. Але ні, його і близько немає. Через це стає спекотно. Я швидким темпом дійшла до зупинки. На зупинку ось повинен під’їхати автобус, який мені потрібен. І тільки-но я підійшла до зупинки як під’їхав цей автобус. Фух, встигла. А то б стояла на вулиці при +30 градусів ще двадцять хвилин, чекала б наступного. Я зайшла у салон. Заплатила і сіла на вільне місце. Дякую Богу, тут є місця у тіні. А то на сонці весь час сидіти зовсім не хочеться. Після мене у салон зайшли ще декілька чоловік. В одній з них я впізнала свою однокласницю. О, ні. Ця дівка ненавиділа мене з першого дня нашого навчання. Хоч би не помітила, не хочу розмовляти з цією нахабою. Яка зіпсувала мені навчання. Але не тут то було. Вона все ж помітила мене.

- Аня! — крикнула вона на весь салон — це ти?

Я зробила вигляд наче не зрозуміла до кого вона звертається. Тоді вона пройшла до сидіння на якому я сиджу.

- Це ж ти! Привіт, давно не бачились

Я подивилась на цю дівчину. Вона зовсім не змінилась з того дня як я її бачила останній раз.

- Привіт, Жанно. Дійсно давно не бачились

- Як ти? Розповідай

- У мене нічого цікавого немає, щоб розповісти

- Та, ладно. Я тобі не вірю

- Ну в принципі як завжди — автобус різко зупинився і ця лялька ледь і на мене впала б. Двері автобуса відчинились — моя зупинка — я встала з місця і швидко вийшла з автобуса. Хоча розуміла, що це зовсім не моя зупинка. До моєї зупинки ще їхати і їхати Та я не можу перенести знаходження в одному салоні з цією Жанною. Не хочу зіпсувати собі настрій. Автобус від’їхав. А я пішла додому пішки. Що не зробиш аби не знаходитись в одному приміщенні з людиною, яка мені не подобається.

Прийшовши додому. Я зразу впала на ліжко. Втомилась йти по жарі. Так, треба прийняти душ та складати речі, бо ж виліт через вісім годин. Я неохоче встала з ліжка і пішла у душ, перед цим взяла домашній одяг.

Стояла у душі під краплями води хвилин зо п’ять. Після вийшла і пішла збирати речі. Навіть волосся не сушила. Воно у мене висихає і мені не треба ніякого зусилля, щоб зробити після цього красиву зачіску. Що дивно чи не так?

Зібравши речі. Я поїхала зразу в аеропорт, не стала чекати на маму. Вона повинна була приїхати з роботи за десять хвилин до мого від’їзду. Та її немає. Тому я їй відправила повідомлення.

“Привіт, мамо. Я вже їду в аеропорт, тому побачимось через місяць. Цілую, Аня”.

Довелось довго летіти на ці Гаваї. Дорога зовсім не близька. Тому встигла і випити шампанського і почитати книгу і навіть поспати. Без компанії летіти якось сумно. Та що поробиш...

Прилетівши у місто Гонолулу зразу поїхала в готель. А як тут спекотно, що словами не передати. І день практично тільки почався. Весело... можна полежати на пляжі, позагоряти. А після побачу, що робитиму. Я приїхала до готелю. Вийшла з таксі і подивилась на готель у якому буду жити місяць. Готель шикарний. Після зайшла у хол. Мене радо і посміхаючись зустрів робітник готелю. Запропонував повезти мою валізу аж до номеру.

Нарешті я заселилась у готельний номер. Зайшла і почала оглядати цей номер.