Купити маму

Цього старого пошарпаного, вицвілого зошита у косу лінію я знайшла в  макулатурі на шкільному подвір’ї. Саме прийшла забрати сина-першокласника після уроків. Учні метушилися навколо купи книжок, переносячи пакунки з духовним багатством до вантажівки. Мою увагу привернула різнокольорова пляма на листочку, що так відчайдушно тріпотів у середині зошита, ніби хотів привернути увагу. Я мимоволі придивилася. Це був портрет жінки, зроблений несміливою і нетвердою дитячою рукою. У жінки були круглі сірі очі, гострий ніс, тонкі червоні губи й різнокольорове волосся. Під портретом друкованими літерами різної довжини написано МАМА... Я підняла МАМУ з асфальту, погортала зошиток і зрозуміла, що переді мною дитячий щоденник. Це ж треба! Якесь дитя забуло, що писало колись та й принесло з непотрібними паперами в макулатуру.

“15 вересня. Ніч. Усі сплять. А я думаю. Я тупа корова. Так говорить моя мама. Я не розумію математики. Українську й англійську розумію, а математику забуваю. Моя мама,  коли вчилася у школі, мала з математики п’ятірку (по-старому). А я її ганьблю. Вона хоче пишатися мною, а не виходить. Мама часто говорить: “Он, Оля, твоя однокласниця, – відмінниця. А ти, зараза мала, – гірша? Кеби не вистачає?!”  Немає кеби. Де взяти?  Олі дається, як каже бабуся. А мені не дається. Мамі так досадно на мене через це, що вона часто дає мені ляпасів. Не боляче. Але, буває, що й боляче, як не розрахує силу. А тоді сама й плаче. Але це рідко. Щоб вона плакала. Зазвичай вона злиться й карає мене. То ласощів не дає, то забороняє дивитися телевізор або ходити гуляти. А оскільки у мене з математики 3, 4, 5, то я здебільшого читаю. А сьогодні мама залетіла в мою кімнату, вирвали з рук казки, закинула їх за шафу й наказала мені вчити правила з математики. А я їх знаю, що вірші. Мама товкла, товкла мою бідну голову. Може, думає, що витовче бодай 7 чи 6.

17 вересня. Ніч. Сьогодні мама зламала стілець. Вона була така страшна, що я перелякалася. І все це знову через мене. Ми сіли розбирати задачу. Мама попросила вголос: “Боже, поможи мені залишатися спокійною”. Було видно, що вона старається з усієї сили. Чесно кажучи, я не думала про задачу. Я думала про те, наскільки в мами вистачить терплячки. Я знала, що все одно закінчиться лайкою. Так і сталося. У мами увірвався терпець. “Ну все”, – тихо й загрозливо сказала вона й вийшла з кімнати. Я принишкла. Коли мама повернулася, то тримала у руках старий стілець. Наша кішка Муня чеше об нього свої кігті.  Мама підняла стілець над головою та як вдарить ним об долівку, як заверещить: “Що тут незрозумілого?! У тебе жодної клепки в голові! Дурна, як всохлий пеньок! Як знайти зменшувальне? Останній раз питаю. Як? Знайти? Зменшувальне? Ну?” Я починаю плакати. Стілець розлетівся на друзки. Він урятував мене від ляпасів. Дякую йому. Мама сказала, щоб я зібрала сміття від нього і викинула. Жаль мені стільця. Муня тепер мою ковдру рватиме. Мама її ганяє через це. Але я мамі не скажу, бо летітиме моя Муня світ за очі. На добраніч, Мунько.

21 вересня. Ніч. Улюблене мамине слово – купити. Вона любить купувати. Тільки іноді мені не все зрозуміло. По маминих очах я бачу, що вона жартує. Але жартує якось зле, ніби я винна. “Сиди, сиди! Може, щось висидиш. Я тобі не збираюся у такому віці оцінку купувати. Багато честі”. Або “У нашому житті купується все. Диплом я тобі куплю. Але голова в тебе дірява”. Колись я чула, як вона казала тьоті Тані, сусідці. “Та вони не промах! Купили своїй мордатій квартиру, машину. І чоловіка теж купили. Ось, що гроші роблять!” Як це – мордатій? Купили чоловіка? І що таке диплом? Певно, щось гарне, раз мама збирається його купувати. Вона купує тільки гарне. І мені купує лише дороге й красиве. Вона любить мене. І я її дуже люблю. Мамусю, як я тебе люблю... Сьогодні мама мене не била. Я гуляла на вулиці з Лідою. Я їй заздрю. Як вона все розуміє у школі? Я не люблю її...  Гм... Може, я і корова тупа, але чомусь мені здається, що не все можна купити. Маму, наприклад. Лагідну й усміхнену. І щоб говорила тихо-тихо, як голубка туркоче.

22 вересня. Боюсь, боюсь! У мене трійка з математики. Щоденник заховала. Скажу – забула в школі. Мені подобається один хлопець. Ще з першого класу. Я іноді на уроці дивлюсь на нього. Навіть не змигну. А він зумисне не дивиться на мене. Йому подобається дівчина, з якою він сидить. А мені байдуже. Я люблю і любитиму все життя. Іде...

Ніч. Мама подряпала мені обличчя. Вона не навмисно. Так вийшло. Вона сіла допомагати мені з математикою, знервувалася, ніби жартома дала потиличника й зачепила довгим нігтями скроню. Ми вирішили, що у школі скажемо – гралася з кішкою. Потім вона мене жаліла, цілувала, голубила,  питала, що мені купити. Я бачу, що вона добра, і призналася за трійку. “Ну шо ж? У Ліди підемо розуму позичати,” – крізь зуби процідили мама. Вона підвелася, скинула підручники зі столу й вийшла, гепнувши дверима. А я залишилася сама. Навіть Муню до мене не пустили. Діти до нас не ходять. Подруг у мене немає. Усі бояться мою маму. Ненавиджу математику.

29 вересня. Ніч. Сьогодні з мамою була істерика.Вона сказала, якщо помре, то винною буду я. У неділю ми ходили в цирк, потім у кафе. “Бачиш, як я тебе люблю. Нічого для тебе не жалію. Невже так важко зробити мені приємне? Напружся. Хоч на 7 витягни”. Я пообіцяла. Але нічого не вийшло. За самостійну отримала 4. Коли мама дізналася, то почала кричати:”Ти не любиш мене! Ти знущаєшся? Якби ти любила мене хоч краплинку, ти б старалася! А ти хитруєш! Іде з очей, поки я не дісталася до тебе!” І заплакала так гірко, що краще б вдар...”

Записи обірвалися. Певно, мама зненацька застала й забрала щоденник маленької мучениці. Я так і уявляю її: мала часто довгенько задивляється у вікно або просто дивиться в одну точку, і це теж є причиною маминого роздратування. “Може, мені зникнути, щоб мамі жилося спокійно? Піти десь, і не повернутися...”