Глава 31

Влад

Першу половину наступного дня ми з Вовкою присвятили суто чоловічим справам. Традиції ламати не можна: кожного разу, коли я приїжджав до нього в Одесу, ми завжди влаштовували такий собі пацанячий день.

Спочатку ми пройшлися магазинами, заскочили на закупи, а потім поїхали в центр до наших спільних знайомих — хлопців-айтішників, з якими бачилися щороку. Ми пили міцну каву, шуткували, обговорювали нові залізяки, штучний інтелект та ділилися новинами в світі айті. Чоловічі теревені пролетіли непомітно. Я глянув на годинник і зрозумів, що настав час повертатися до моєї головної героїні цієї поїздки.

— Слухай, Вов, підвезеш мене до Яни? — звернувся я до друга. — Ми домовилися разом пообідати.

Вовка крутнув ключі на пальці й з азартним виразом обличчя посміхнувся.

— Та питань немає, Ромео! Застрибуй, доставимо тебе до твоєї королеви в найкращому вигляді!

За п'ятнадцять хвилин його срібляста автівка плавно пригальмувала біля входу до готелю Яни. Я набрав її номер і зачекав пару гудків.

— Привіт! Якщо ти вже готова, то можеш спускатися. Я вже під’їхав.

За кілька хвилин вона вийшла в легкій літній сукні, каштанове волосся розвівав вітер і воно гарно грало сонячними відблисками.

Я вискочив з машини і пішов їй назустріч. Обійняв за талію і пригорнув до себе, зустрічаючи її трепетним, солодким поцілунком.

— Привіт, маркетингова королево, — тихо мовив я, відчиняючи перед нею двері автівки.

— Привіт, Владе! — посміхнулася Яна і граціозно сіла на заднє пасажирське сидіння.

Я вмостився поруч, і ми вирушили в бік затишного ресторану біля моря, аби нарешті спокійно пообідати.

Вовка крутив кермо й час від часу лукаво поглядав на нас через дзеркало заднього виду.

— Слухай, Яно, в мене тут така виникла ідея. Ви ж вже завтра їдете з Одеси. Давайте сходимо сьогодні всі разом відпочити в нічний клуб! А то попередні рази, коли я тягав Влада з собою, він сидів там такий унилий, як квашений помідор, — вирішив він ввімкнути свій фірмовий одеський гумор. — Лиця на ньому не було, зовсім не хотів відпочивати й тусити. Я його просто не впізнаю ці дні. Може, хоч з тобою він трошки відірветься й нарешті відчує справжній смак одеського нічного життя?

Я лишень похитав головою й посміхнувся з його порівняння про «квашений помідор», очікуючи на реакцію Яни.

Яна дзвінко розсміялася, обернулася до мене. Її очі палали азартом.

— Ой, я взагалі не маю нічого проти! — бадьоро мовила вона. — Давайте всі разом сьогодні ввечері їдемо в нічний клуб! А то дівчата з мого чату обов'язково будуть питати, чи була я в Аркадії. І що я їм скажу?! Що найофігенніша тусовка Одеси пройшла повз мене?! Та нізащо в житті!

— От і домовились! — завзято мовив друг. — Приїхали, голуб’ята. Смачного вам. Яно, до вечора!

Ми з Яною вийшли біля затишного ресторанчика з видом на море. Пообідали просто чудово: смакували свіжу рибу, пили вино і розмовляли про все на світі і багато сміялися. Після обіду я викликав таксі і ми разом поїхали до її готелю.

Біля входу я міцно пригорнув Яну до себе й солодко поцілував у вуста.

— До вечора, маркетингова королево, — усміхнувся я, торкаючись її щоки. — Чекатиму на твоє повідомлення чи дзвінок, коли будеш готова. Орієнтуйся десь на восьму годину вечора.

Коли одеське небо почали огортати м'які рожево-фіолетові сутінки, мій телефон на нічному столику ожив коротким вібросигналом. Екран спалахнув повідомленням від Яни: «Я готова!».

Я звівся з дивана, поправив сорочку й гукнув друга.

— Вова, все! Можемо вирушати!

Ми сіли в авто й погнали до готелю Яни. За десять хвилин машина плавно зупинилася біля освітленого центрального входу.

А за кілька хвилин з скляних дверей готелю вийшла Яна.

В мене в буквальному сенсі перехопило подих, а щелепа просто відвисла. Яна була неймовірно, сліпучо красивою! На ній була елегантна, прилеглого крою чорна сукня, що ідеально підкреслювала її витончену фігуру, вишукані босоніжки на високих підборах, а каштанове волосся було граціозно зібране догори, відкриваючи ніжну шию. Вечірній макіяж вихоплював її виразні карі очі та чуттєві губи. Я ще не бачив її такою і просто занімів, а погляд застряг на місці.

Вовка побачив мою заціпенілу фізіономію, вибухнув гучним реготом і почав з мене прикалуватися.

— О-о-о! Ну все, тепер в мене немає друга. Випав з реальності чувак!

— Та йди ти! — відмахнувся я.

— Це ти йди давай зустрічай свою принцесу! — засміявся Вовка і сперся ліктем на відчинене вікно машини, задоволено спостерігаючи за мною.

Я вискочив з машини, простягнув Яні руку й не міг відвести від неї очей, поки вона сідала в салон.

— Маєш божественний вигляд, — прошепотів їй на вушко. — Я в захваті! — Яна лишень сором’язливо всміхнулась.

За пів години ми вже були в самому серці одеського нічного життя, в Аркадії. Замовили гарний столик в популярному клубі. Навколо панувала шалена енергія. Всюди гучно лунала музика, на сцені запалював діджей, під спалахи неонових софітів танцювали професійні танцівниці, світлові прожектори розрізали темряву, а сотні молодих людей танцювали й насолоджувалися цією серпневою літньою ніччю.

Ми замовили яскраві коктейлі. Вже після перших кількох ковтків алкоголь м'яко заграв в крові, в голові приємно зашуміло, а всі турботи й втома просто випарувалися.

Ми з Яною вийшли на танцпол. Вона рухалася неймовірно пластично, пристрасно й звабливо. Я обіймав її за талію, пригортав до себе, ми танцювали в такт вибуховим басам, цілувалися й буквально розчинялися один в одному.

В якийсь момент Яна, перекриваючи потужні звуки клубного треку, нахилилася до мого вуха й гаряче промовила:

— Я відійду у вбиральню, я швидко!

Вона грайливо посміхнулася, підморгнула мені й легкими кроками зникла в натовпі.

Я залишився пританцьовувати біля краю танцполу, спостерігаючи, як неподалік Вовка вже активно кружляє в танці з якоюсь місцевою красунею й обіймає її за плечі.