Глава 27

Яна

Влад вмостився на краєчку ліжка й швидко заклацав по екрану свого смартфона, замовляючи нам найрозкішніший сет суші, який тільки можна було знайти в Одесі. Я спостерігала за ним з ліжка, підклавши під спину м'яку подушку, і відчувала, як всередині розливається тепле хвилювання.

— Так, суші замовлено, скоро будуть, — посміхнувся Влад, ховаючи телефон.

Минуло зовсім трохи часу, як його смартфон коротко завібрував. Влад подивився на сповіщення, підвівся з ліжка й весело мовив: 

— О, кур'єр вже під готелем. Зараз я повернуся, хвилиночку!

Він м'яко поцілував мене, всміхнувся й вискочив за двері.

Я залишилася сама, витягнула телефон і зайшла в наш дівочий чат. Дівчата якраз хвилювалися, як я почуваюся після пригоди з медузою і цієї катавасії з крадіжкою.

Яна: «Дівчата, все добре! Влад замовив суші, пішов зустрічати кур'єра. Він так про мене піклується, що всі ці втрачені планшети й гроші просто випарувалися з голови»

Іриска: «Ой, ну що за чоловік!! Яночко, ми ж казали — золотий хлопець! Грін-флаг одним словом»

Наталка: «От бачиш, який цей Влад: ви знайомі кілька днів, а він все для тебе готовий зробити. Я вважаю, що головне в стосунках, це підтримка тебе чоловіком у важку хвилину»

Рита: «Наталка права. Насолоджуйся вечором!»

Поки я листувалася з дівчатами, двері номера м'яко клацнули й відчинилися.

На порозі з'явився Влад... і в мене в ту ж секунду відпала щелепа від здивування!

В одній руці він тримав великий фірмовий пакет з суші та пляшку червоного вина, а в другій... велетенський, розкішний букет ніжно-рожевих троянд! Вони були неймовірно красивими, а на пелюстках виблискували маленькі крапельки роси. Аромат солодких квітів миттєво заповнив весь номер.

— Владик... — видихнула я, прикрила рот долонею від несподіванки. Я не тямила себе від щастя. — Який приємний сюрприз! Боже мій, які вони красиві!

Влад підійшов до ліжка, обережно поставив пакет з сушами і вином на тумбочку поруч і простягнув мені цей неймовірний оберемок квіточок. 

— Захотілось тебе порадувати. Ти була така засмучена через ногу й ці речі... Вирішив підняти тобі трішки настрій.

— Дякую тобі... Вони просто чарівні! — прошепотіла я, ховаючи обличчя в ніжних пелюстках і вдихаючи їхній божественний аромат. — А де взяти вазу?

— Зараз звернуся до адміністрації, вони повинні щось таке мати, — запевнив він і вийшов з номера. За кілька хвилин повернувся з білою пластиковою вазою. Ми поставили троянди на видному місці, ввімкнули на телефоні легке, приємне кіно й розпакували наш сніданок-вечерю. Влад відкоркував пляшку вина, налив нам по келиху, і ми з комфортом вмостилися прямо на ліжку, загорнувшись в м'який плед.

Я прихилилася до Влада, зручно вклала голову на його плечі, а він міцно й дбайливо обняв мене за талію. Ми їли соковиті роли, сміялися з кумедних моментів в фільмі і просто насолоджувалися цим неймовірним відчуттям затишку.

Вся втома, стрес від опіку медузи й прикрість від вкраденого планшета потроху залишили моє тіло. Поруч з Владом я почувалася в повній безпеці. Організм після божевільного дня нарешті повністю розслабився.

Раптом повіки стали важкими, наче свинцем налиті. Я солодко потягнулася, притулилася до його щоки й тихо прошепотіла:

— Щось я відчуваю якусь таку шалену втому... Очі аж заплющуються самі по собі...

Влад стишено й лагідно засміявся, поцілував мене в скроню.

— Ну ж тобі в медпункті дали протиалергічний препарат, а він завжди викликає сонливість.

— Ясно-о-о... — повільно мовила я, ледь зводячи повіки. — А я то думаю, що це мене так морить...

Я вже не розуміла, як так вийшло, але сил опиратися сну більше не було. Під звуки фільму й ритмічний стукіт серця Влада я солодко й безтурботно заснула у нього на грудях.

Я розплющила очі й кілька секунд просто розгублено кліпала, намагаючись зрозуміти, де перебуваю.

Я втупилася у вікно і не розуміла: це ще глибокі сутінки чи вже перші промені світанку? Тіло було важким, повіки злипалися, а в голові панував повний туман.

Потім повернула голову на сусідню подушку. Кімната була порожньою. Влада поруч не було.

— Е-е-е... це що таке? — прошепотіла я в тишу.

Я звелася на ліктях, намацала на нічному столику телефон і натиснула кнопку розблокування. Екран спалахнув і побачила годину: п'ята ранку.

Я клацнула вимикачем на стіні й замружилася від різкого світла настільної лампи. Пам'ять потроху почала повертати події вчорашнього вечора: медуза в морі, крадіжка в номері, суші, вино, розкішний букет рожевих троянд, які зараз так солодко пахли у вазі... і протиалергічна пігулка, яка вирубала мене прямо в обіймах Влада під час перегляду фільму.

Я приклала долоню до чола й зі стогоном опустилася назад на ліжко:

— Капець... Оце так «романтичний вечір»! Я взагалі-то думала, що все буде зовсім інакше, а воно он як вийшло. Заснула як бабак прямо посеред кіно, поки хлопець намагався влаштувати мені казку. Бліііін…

Я знову взяла телефон і помітила цілу купу сповіщень. Спочатку відкрила наший дівочий чат. Там ще з вечора висіли повідомлення від дівчат.

Іриска: «Ну що, Яночка, як у вас там романтичний вечір? Цього разу вам вже ніхто не помішав?»

Я сумно хмикнула, скрушно похитала головою й написала дівчатам відповідь.

Яна: «Ага, ніхто не помішав... Дівчата, це повний провал! Я тупо вирубилася! Не було ніякої романтики, ніякої пристрасті, нічого! Я просто заснула в нього на плечі. Прокинулася, а Влада в номері вже немає...»

Закрила чат і перейшла в приватні повідомлення, де мене чекала есемеска від Влада.

Влад: «Маленька моя, ти так солодко заснула, що я просто не наважився тебе тривожити. Вирішив не турбувати, щоб ти як слід виспалася після такого важкого дня. Я тихо поїхав до Вовки. Як прокинешся — дай мені знати, і ми обов'язково щось придумаємо, як провести наш новий день! Відпочивай»