Глава 25

Яна

Після сніданку ми з Владом попрямували до мого готелю. Влад залишився чекати мене на лавочці біля входу в затінку квітучої акації, а я кулею залетіла до свого номера, аби зібрати пляжну сумку.

Всередині мене все вирувало від піднесеного настрою! Я скинула міські босоніжки, дістала з валізи свій найулюбленіший яскравий купальник, сонцезахисний крем з високим SPF, великий пляжний рушник, окуляри й капелюх з широкими полями.

Застібнула пляжну сумку. Потягнулася до телефона, аби скинути пару слів в наш дівочий чат.

Яна: «Дівчата-а-а! Все супер! Зараз збираюся на пляж, буду ніжитися під одеським сонечком»

Наталка: «Ти сама йдеш? Чи з твоїм новим кавалером?»

Яна: « Ми разом йдемо. А ще Влад пообіцяв мені показати місто. Але це буде потім. Спочатку море і засмага, потім походеньки»

Іриска: «О-о-о, одеський пляж! Яно, ти там обережно з айтішником. Коли він побачить тебе в купальнику, то взагалі залишки свого IT-розуму втратить»

Рита: «Підтверджую! Тримайся, Владе, наша красунечка виходить на пляжну лінію! Насолоджуйтеся морем, Яночко!»

Наталка: «Гарного відпочинку, Зіронька! Потім чекаємо фото в пляжному образі»

Я розсміялася на весь номер, швидко набрала дівчатам «Дякую, мої хороші!» і, підхопивши сумку, на крилах щастя вискочила на вулицю.

Оскільки мій готель розташовувався зовсім неподалік від узбережжя, ми з Владом вирішили пройтися пішки. Ми йшли затишними одеськими вуличками й тримались за руки. Повітря було просякнуте ароматом морської солі й ароматами квітів. Я йшла і милувалася красою навколо, Влад щось розповідав, а я лишень чула його голос і просто насолоджувалась моментом.

За п'ятнадцять хвилин перед нами відкрилася безкрайня блакитна поверхня Чорного моря. Пляж вирував життям, людей було дуже багато. Але ми спритно знайшли гарне місце на дерев'яному пірсі-платформі й орендували два м'які шезлонги під великою солом'яною парасолькою.

Влад відлучився до пляжного бару, а я сходила в переодягальню. Скинула сукню і вдягла купальник. За пару хвилин він повернувся з двома запотілими келихами яскравого прохолодного коктейлю з трубочками та шматочками апельсина.

— За найкращий день в Одесі! — посміхнувся Влад, цокаючись зі мною келихом.

Я зробила кілька ковтків освіжаючого напою. Приємна прохолода миттєво розлилася тілом. Влад підвівся з шезлонга, зняв футболку, демонструючи підтягнуту фігуру, і з хитрою, азартною посмішкою подивився на мене.

— Ну що, маркетингова королево? Готова змочити свої чарівні ніжки у водах Чорного моря?

Я розсміялася й скинула зі стегон прозору пляжну накидку.

— Спитаєш таке! Авжеж готова! Я сюди за цим і приїхала.

— Ну то погнали!

Ми ступили на розігрітий пісок й підійшли до води. Море неспішно накочувалося хвилями на беріг. Вода була дивовижно теплою й м'якою. Був якраз полудень, сонце стояло високо в безхмарному синьому небі, а хвилі тихо й лагідно пестили ноги.

— Вмієш плавати? — запитав Влад, коли ми зайшли у воду по пояс.

— Вмію, трохи. Не втоплюся, не хвилюйся.

— Я всеодно буду пильним.

Я лишень закотила очі і всміхнулася. Ми попливли трохи далі від берега, де вода була кришталево чистою. Я легко гойдалася на хвилях, Влад плив зовсім поруч й посміхався. Настрій був просто казковим, я почувалася абсолютно щасливою

І тут раптом мою праву гомілку пропік пекучий, дикий, нестерпний біль! Наче хтось прикладав до шкіри розпечене залізо!

— А-а-а-а! Владе!! — я скрикнула від несподіваного болю, втратила рівновагу й з головою пішла під воду.

Солона вода на мить накрила мене, але в ту ж секунду сильні руки Влада підхопили мене й висмикнули на поверхню. Я жадібно ковтнула повітря і знову застогнала. Біль був нестерпний. Здавалося, що я розірвала гомілку.

— Яно! Що сталося?! Де болить?! — закричав Влад. Він міцно тримав мене над водою й тривожно вдивлявся в моє обличчя.

— Нога-а-а! Владе, нога пече! Наче вогнем!! — вичавила я через сльози, хапаючись за його шию.

Влад поглядом почав шукати причину. Зовсім поруч з нами на хвилях гойдалася велетенська желеподібна, фіолетова медуза з довгими щупальцями.

— Ох, бляха... Тебе вжалила медуза. Не проста, а корнерот! — вигукнув Влад.

— Я помру?! — сполохалась я не на жарт. Мене кинуло в піт від переляку.

— Ні, але з нею жартувати не варто. Попливли до берега.

Коли вода сягнула грудей і можна було йти по дну, Влад підхопив мене на руки і обережно виніс мене на берег. Я обхопила його за плечі і притулилася до грудей. Нога палала, шкіра на гомілці миттєво вкрилася яскраво-червоними смугами, наче мене били по нозі батогом. Сльози застеляли мені очі, кожен рух чи дотик віддавав диким болем. Влад ніс мене на руках через весь пляж, прямуючи на вихід .

— Куди ми?

— В медпункт, — відповів він і приніс мене прямо до дерев'яного будиночка з червоним хрестом над входом.

В медпункті нас зустрів вусатий одеський медик в білому халаті. 

— Що трапилося, молоді люди?

— Мене вжалила медуза, — крізь сльози мовила й показала на червоні смуги на нозі.

Лікар лишень спокійно й співчутливо зітхнув. Пильно оглянув місце почервоніння.

— О-о-о, красуне, це ти з нашим місцевим корнеротом познайомилася? Ну нічого, зараз ми цього морського хулігана нейтралізуємо, — добродушно всміхнувся мені лікар.

Потім він спритно обробив опік спеціальним знеболювальним розчином, наніс заспокійливий пінистий спрей і дав таблетку. Пекучий біль потроху почав вщухати, залишаючи після себе лише неприємне, пульсуюче ниття.

— Це що? — поцікавилась я, тримаючи таблетку в долоні.

— Антигістамінний засіб.

— Що воно таке?

— Проти алергії. А тепер слухай мене уважно, — мовив медик, накладаючи легку пов'язку. — На сонці сьогодні більше ні хвилини не з'являтися. Ногу не навантажувати, не бігати, на пляж більше не ходити. Відпочивай у затінку чи в номері під кондиціонером. За набряком слідкуй. Якщо раптом підніметься температура чи з'явиться алергія — одразу повторно до мене або в лікарню. Зрозуміла?