Глава 24

Яна

Сонячні зайчики пробивалися крізь густе листя каштанів, малювали ажурні візерунки на нашому маленькому кованому столику. Літня тераса кав'ярні дихала затишком. З колонок тихо награвав приємний джаз, зсередини доносився запаморочливий аромат свіжої кави та ванілі, а одеський серпневий вітерець доносив ледве вловимі солоні нотки моря.

Я сиділа навпроти Влада, підперши щоку долонею, і просто не могла змусити губи перестати всміхатися. Всередині мене все співало й тріпотіло, наче там оселилася сотня весняних пташок.

Ми зробили замовлення і незабаром офіціант приніс нам два келихи свіжовичавленого апельсинового соку, гарячий флет-вайт, ніжні пухкі сирники з ягодами для мене та апетитний тост з авокадо і яйцем пашот для Влада.

— Ну що, — посміхнувся Влад і подивився на мене своїми сірими, сяючими очима. — Які в нас плани на сьогодні, маркетингова королево? Що б ти хотіла побачити в першу чергу? Куди підемо?

Я відпила соку через трубочку і уважно подивилася на нього.

— Ти знаєш… Я взагалі-то вперше в Одесі, — щиро зізналася. — Навіть не знаю, з чого почати. Вся ця краса для мене, як відкритий космос.

Влад аж застиг з виделкою в руці, а потім його обличчя осяяла неймовірно азартна й тепла посмішка.

— Справді?! Вперше?! О-о-о, це ж просто фантастика! Виходить, мені випала почесна місія бути твоїм особистим гідом. Я вже був тут декілька разів. Тож знаю такі затишні, секретні місця, куди звичайні туристи навіть не заходять. Обіцяю, ми проведемо цей день так, що ти закохаєшся в це місто назавжди!

Я дивилася на нього, на його трохи розпатлане вітром волосся, на те, як він натхненно й щиро розмахує руками, розказуючи про Дерибасівську, затишні дворики й таємні оглядові майданчики, а в голові крутилася лишень одна думка: Боже, це якийсь сон... Наскільки ж мені пощастило…

Всі шалені події в потязі, кавова катастрофа в купе, бійка у Львові, дембелі з гітарою, гра в карти, палаючий локомотив, нічна Жмеринка й наша близькість… зараз все це здавалося не ланцюжком безглуздих форс-мажорів, а ідеально прорахованим сценарієм долі. Долі, яка звела мене з найдивовижнішим, найнадійнішим і найвродливішим хлопцем в світі. Стовідсотковим ґрін-флагом! Я почувалася справжньою героїнею голлівудського ромкому, яка нарешті знайшла своє щастя.

Я простягнула руку через стіл і злегка торкнулася його пальців. Влад миттєво підхопив мою долоню й ніжно стиснув її в своїй.

— Я готова йти за тобою куди завгодно, гіде, — тихо прошепотіла я.

По його очах я зрозуміла, що мої слова зачепили його. Він збирався щось мені сказати, але його телефон перебив нам цю романтичну мить. Гучно й наполегливо почав вібрувати на столі.

Влад подивився на екран. Його посмішка на секунду згасла, а брови ледь помітно насупилися. На екрані миготів якийсь номер.

Влад перевів на мене погляд.

— Яночко, вибач, будь ласка... Терміновий дзвінок, який я не можу відкласти. Я буквально на одну хвилину, добре?

— Та звісно, Владе, без проблем, — з посмішкою відгукнулася я. — Відповідай, я поки поснідаю.

Влад підхопив телефон, підвівся з-за столика й попрямував вбік відкритої заскленої веранди біля входу в кав'ярню. Там було тихо, стояло кілька вазонів з пальмами і м’яких крісел, і була облаштована затишна зона, де відвідувачі зазвичай виходили поговорити по телефону чи викурити сигарету.

Я посміхнулася йому вслід, відрізала шматочок ніжного сирника і з задоволенням його проковтнула.

Потім витягнула з сумочки телефон, аби розважитися й трохи скоротити час. В нашому чаті якраз вирувало життя.

Яна: «Дівчата-а-а! Я зараз в такій магічній кав'ярні під каштанами! Влад розказує про Одесу, ми смакуємо сирники й плануємо як проведемо сьогоднішній день. В мене просто метелики в животі танцюють»

Іриска: «Ой-ой-ой! Хтось тут серед нас закохався по самі вуха. Яно, ми за тебе безмежно раді. Насолоджуйся кожною секундою і роби побільше фоток»

Рита: «Оце так казка після жмеринських пригод! Головне не накручуй собі зайвого і лови кайф!»

Наталка: «Яночко, супер! Ти вже бачила море? Які далі плани? День буде з Владом чи без»

Я посміхнулася, зробила пару фоток кав’ярні і скинула в чат. Потім набрала дівчатам відповідь на їхні запитання. Кинула швидкий погляд в бік веранди. Минуло кілька хвилин, а Влад все ще стояв з телефоном біля вуха, супив брови й емоційно про щось розмовляв.

Яна: «Дівчата, щось він так довго розмовляє... Іду я сходжу до вбиральні, поки він зайнятий. Пізніше повернуся до вас»

Іриска: «Давай, причепурися як слід, щоб в айтишника дах зірвало, ахаха»

Я відклала телефон, підвелася зі стільця і попрямувала до туалетної кімнати всередині кав'ярні.

У вбиральні перед великим дзеркалом поправила сукню і всміхнулася своєму відображенню. Мої щоки були з рум'янцем, а в очах палахкотів такий вогонь щастя, якого я не бачила в собі вже дуже давно. Помила руки, зробила глибокий вдих і вийшла назад в коридор.

Дорогою до нашого столика, я помітила, що Влад все ще стояв біля скляних дверей веранди. Я наблизилася до дверей і почула його впевнений голос. Влад розмовляв англійською. Я не погано знала мову, тому миттєво й без зусиль вловила суть кожного його слова.

— ...Та ні, я розумію всі терміни, — швидко промовив Влад у слухавку. — Просто ця поїздка виявилася суцільною затримкою. Все пішло не за планом, справжня незапланована пригода... Але не хвилюйся, зараз я закрию тут всі питання й одразу по поверненню вилітаю до тебе. Буду дуже скоро, побачимось в Лісабоні.

Я застигла на місці, ніби мене вдарило струмом. Повітря в легенях миттєво перетворилося на кригу.

«Суцільна затримка... Незапланована пригода... Зараз закрию питання й вилітаю...» Це він про мене так?!

Земля під босоніжками хитнулася й провалилася кудись у безодню.

Все моє магічне щастя, всі метелики в животі, вся ця казка про найкращого хлопця й долю в купе №5 зруйнувалася в одну секунду. Для нього наша зустріч, нічна Жмеринка, наша близькість, сніданок з круасанами і ця кава в Одесі були лишень прикрою затримкою в графіку! Незапланованою пригодою перед тим, як він закриє свої питання, збере речі й назавжди вилетить за кордон!