Глава 19

Яна

Я розплющила очі від яскравого ранкового сонця. Вікно між готельними шторами аж сяяло. Кімната була залита м'яким золотавим світлом.

Кілька секунд я лежала нерухомо, вдивлялась в білосніжну стелю. Прокидатися зовсім не хотілося. Я майже не спала і хотілося валятися в ліжку цілий день. Але… за секунду мозок повністю прокинувся і на мене звалилася вся реальність минулої ночі.

Боже мій... Що ми зробили?!

Всередині все миттю заніміло й стиснулося в тугий вузол. Мене аж підтошнило. Думки хаотично крутилися в голові, гризучи мене зсередини.

Я взагалі притомна?!

Мій внутрішній голос волав на все горло. Що це взагалі було?! Я ж з цим хлопцем знайома буквально одну добу! У нас навіть не було жодного нормального побачення! Ані побачення, ані квітів, ані спільного часу на нейтральній території… Нічого! А я взяла й... віддалася йому в першому ж готельному номері в Жмеринки.

Від цих думок щоки спалахнули пекучим, сором'язливим рум'янцем.

Хвиля дикого, нестерпного сорому накрила мене з головою. Я міцніше притягнула ковдру до грудей й сховала обличчя в подушку. Почуття власної легкодоступності пропекло мене до кісток. 

Як я могла так легко піддатися первинному інстинкту?! Чому я розчинилася в його поцілунках і дозволила цій пристрасті перекреслити всі мої принципи? Що він тепер про мене думає?! За кого він мене має? За дівчину, яка лягає в ліжко з першим-ліпшим попутником?!

Я заплющила очі, бо до горла підступив гіркий клубок. Я й гадки не мала, як зараз дивитися Владу в очі. Що йому сказати? Як себе поводити? Удати, що нічого не сталося? Чи просто згоріти від сорому прямо на цьому двоспальному ліжку?!

Я важко видихнула й повільно повернула голову набік, готуючись побачити поруч Влада.

Але його край ліжка був порожнім.

Білосніжне простирадло поруч зі мною було акуратно розправлене. В номері панувала дзвінка тиша, яку порушувало лишень мірне цокання настінного годинника.

— Влад?.. — ледь чутно прошепотіла я в порожнечу кімнати.

Ніхто не відгукнувся.

Почуття тривоги гострою голкою вкололо в серце. Я різко сіла на ліжку, загорнула оголене тіло в ковдру й озирнулася довкола. На кріслі біля столика, де ще ввечері лежав його чорний рюкзак, було порожньо. Його речей в номері НЕ БУЛО.

Холодна злива негативу й здогадок у ту ж секунду обрушилася на мою голову.

Він звалив... Він просто втік по-англійськи, навіть не прощаючись!

Земля знову пішла з-під ніг, але цього разу значно болючіше, ніж на порожньому пероні. Сльози образи й розчарування миттєво застелили мої очі. 

Звичайно! А чого я ще очікувала?! Отримав своє, задовольнив інстинкти і зник у ранковому тумані, вирішивши не заморочуватися з дівчиною, яка опинилася в біді! Звісно, йому простіше самотужки вибратися зі Жмеринки й вирішувати свої справи, ніж тягнути за собою обузу без валіз!

Я сіла на самий краєчок ліжка, обхопила себе руками за плечі й ковтала гіркі, гарячі сльози, які стікали щоками.

Ось тобі й грін-флаг... Ось тобі й «ти в повній безпеці, я нормальний хлопець»... Яка ж я була дурна і наївна! Залишилася одна-єдина в чужому місті, без речей, з розбитим серцем і порожнім пакетом від «Мівіни» на столику.

Сльози котилися по моїх щоках гарячими краплями. Я сиділа на краєчку цього клятого двоспального ліжка, згорнувшись в ковдру і почувалася якоюсь останньою дурепою. Ну як, як я могла так бездумно піддатися цим почуттям?!