Глава 18

Яна

Я трохи повернулася на бік й підтягнула ковдру до підборіддя. В сірій темряві нашого готельного номера я бачила лишень чіткий силует Влада, що лежав на спині, і тьмяні відблиски передсвітанкового місячного світла у вікні позаду нього. За вікном невтомно співали цикади, перетворюючи цю жмеринську ніч на якусь магічну, ізольовану від усього світу, реальність.

— Владе... — прошепотіла я, спираючись щокою на подушку. — А які дівчата тобі взагалі подобаються? Ну... якщо відкинути всі ці твої програмістські алгоритми й подивитися щиро?

Влад тихо розсміявся. М'яко, оксамитово, від чого по моїй спині пробігла приємна тремтяча хвиля.

— Хм... Маркетингова королево, це розпитування з пристрастю о п'ятій ранку? — посміхнувся він у темряві. — Ну, чесно... Раніше я марно вважав, що мені подобаються тихі, спокійні й передбачувані дівчата. Знаєш, такі, з якими все за розкладом і без форс-мажорів. Але потім зрозумів, що це смертельна нудьга. Мені потрібен вогонь. Мені подобаються дівчата з вогником всередині, щирі, десь навіть непосидючі. З якими можна й посміятися до сліз, і в карти на бажання зіграти, і на потяг відстати... Дівчата, які не бояться бути справжніми й міняють весь твій звичний світ за одну добу.

Я затамувала подих, а мої щоки залились гарячим рум'янцем. Він говорив про мене!

— Це ти зараз кого описав, а? — грайливо мовила я і зосередила свій погляд на ньому в темряві.

— Та є тут одна... з «Мівіною» в стаканчику, — тихо зареготав Влад. — А ти? Які хлопці приваблюють тебе?

— Хм... Я завжди шукала того, хто стане для мене грін-флагом, — щиро зізналася я, притискаючи ковдру до грудей. — Не терплю дешевку, понти, нарцисизм і вульгарність. Мені завжди хотілося бачити поруч чоловіка, з яким почуваєшся як за кам'яною стіною. Надійного, розумного, з почуттям гумору. Який не розгубиться, якщо наприклад в потязі палає локомотив або той поїзд взагалі поїде й залишить мене на пероні. Який захистить, але водночас поважатиме мої кордони.

— Звучить як ідеальний принц з казки, — усміхнувся Влад.

— А ти дуже близький до цього ідеалу, Владе, — тихо прошепотіла я, і в кімнаті на секунду зависла солодка й трепетна тиша.

Ми почали згадувати наше минуле. Спочатку шуткували про перші шкільні закоханості в старших класах. Безглузді, дитячі, з записками на уроках і вечорами під під'їздом. Але слово за словом, наша розмова ставала все глибше й глибше. Тон ставав все тихішим, а щирість більш відвертою.

— А перше справжнє кохання? — запитав Влад, трохи повернувши голову до мене. — Вже в дорослому житті?

— Було... — зітхнула я, витріщаючись в стелю. — Це були мої перші серйозні стосунки на першому курсі. Я тоді думала, що це на все життя. Але знаєш... там було забагато егоїзму з його боку. Він більше любив себе в цих стосунках, ніж мене.

— Зрозуміло... — тихо мовив Влад. — А як щодо інтимного досвіду? Першого... по-дорослому?

Я здригнулася від цього запитання, але в його голосі не було й краплі вульгарності. Лишень чиста цікавість і бажання пізнати мене справжню.

Я на секунду заплющила очі, щоб зібратись з думками. Тема була дуже особистою, але зараз, лежачи поруч з Владом під цією білосніжною ковдрою, я відчувала такий високий рівень довіри, якого в мене не було ще ні з ким в житті.

— Мій перший дорослий досвід... був трохи зіпсований поспіхом, — тихо, майже пошепки мовила я. — Мені здавалося, що це має бути як в кіно. Знаєш, отак красиво, пристрасно й ідеально. А вийшло якась суєта, через сильний тиск з його боку. Я тоді взагалі не зрозуміла, де там та сама емоційна магія. З часом я усвідомила головне: для мене фізична близькість без глибокого зв'язку, без безпеки й щирості в очах навпроти це просто порожній звук. Мені треба відчувати людину кожною клітиною...

Влад слухав мене уважно, не перебивав, вбираючи кожне слово. Потім він повільно видихнув і прошепотів:

— Розумію тебе як ніхто... В мене перші дорослі стосунки були схожими. Мені довго здавалося, що інтим це просто фізіологія, звичайний процес. А потім, коли розійшовся з дівчиною, зрозумів: без емоційного коннекту це не працює. Мені важливо бачити, що дівчина поруч повністю розкривається, що вона довіряє мені на всі сто відсотків... Що вона палає так само, як і я. Це рідкість, знаєш, знайти когось, з ким збігаються і думки, і душа, і тіло.

Він замовк. В кімнаті знову заспівали цикади за вікном, але тиша між нами була вже не просто дружньою.

Повітря над нашим двоспальним ліжком розжарилося від таких відвертих зізнань. Кожен видох Влада, кожен мій прискорений удар серця лунали в темряві наче грім.

Гаряче хвилювання хвилею піднімалося десь з глибини живота. Моя рука, що лежала поверх ковдри, опинилася зовсім поруч з його долонею, за якісь пару сантиметрів від мене. Я відчувала фізичне тепло, яке йшло від його тіла. Це була неймовірна, майже божевільна фізична тяга. Магнітне поле високої напруги, яке тягнуло нас один до одного з такою силою, що дихати ставало важко.

Я трохи нахилилася в його бік. Мої пасма розсипалися по білій подушці. В темряві наші погляди зустрілися й зчепилися, як дві натягнуті струни.

Я бачила, як важко й глибоко дихає Влад. Як його аналітичний розум зараз ловить ерор під тиском цієї божевільної пристрасті.

Емоційна напруга між нами досягла свого піку. Грані були повністю стерті. Ми знали один про одного все, і в цю хвилину я прагнула його так сильно, як ніколи нікого в своєму житті…

Здавалося, що в темряві нашого готельного номера час зупинився взагалі. За відчиненим вікном потроху стихав спів цикад, а в кімнаті залишалося лишень наше прискорене, важке дихання й дикий стукіт двох сердець, які билися в єдиному божевільному ритмі.

Влад повільно повернувся на бік, підвівся на лікті й опинився зовсім поруч зі мною. Його силует перекрив бліде місячне світло. Я відчувала гаряче дихання на своїх щоках, і від цього по всьому моєму тілу пробігали солодкі, неконтрольовані сироти.