Глава 17

Влад

— Так, номер з одним ліжком, — ствердно кивнула адміністраторка. — Нічого іншого немає. Ну то як? Берете?

Яна повернула голову до мене і кілька разів кліпнула. Було помітно, що вона вагається.

— Беремо, — погодився я. — Спати на вулиці зовсім не хочеться, — посміхнувся я і погладив Яну по спині. — Не хвилюйся, все буде добре.

Я розплатився на рецепції, забрав металевий ключ з дерев'яним брелоком і ми з Яною піднялися рипучими сходами на третій поверх.

Коли двері номера №304 зачинилися за нашими спинами, я клацнув вимикачем і в кімнаті розлилося м'яке, жовтогаряче світло верхньої люстри і настільної лампи на нічному столику. Кімната виявилася стандартним провінційним «люксом» з легким ретро-вайбом: візерунок на бордовому килимі, два м'яких крісла, невеличкий журнальний столик у кутку, старенький чайник на тумбочці й... величезне двоспальне ліжко з дерев'яним узголів'ям та білосніжною, акуратно заправленою білизною.

Я озирнувся довкола й не зміг стримати легкої посмішки. Оце так поворот алгоритму! Ще чотири години тому я сидів у затишному купе №5, готуючись до романтичного поцілунку, а зараз опинився посеред ночі в готелі Жмеринки з дівчиною, яка за цю добу перевернула весь мій світ догори дригом.

— Ну що, маркетингова королево... — мовив я, знімаючи свій рюкзак і опускаючи його на підлогу. — Слава Богу, що в нас є можливість провести цю ніч у теплі й на нормальному ліжку, а не згортатися калачиком на залізобетонній лавці перону.

Яна втомлено, але дуже тепло посміхнулася, зняла свою сумочку й сіла на краєчок крісла.

— Це точно, Владе... — якось розгублено мовила Яна.

— Слухай, ми ж з тобою зовсім забули, що в нас є цілий пакет їжі. Давай підкріпимося? — я намагався бути безтурботним.

— Давай, а то після всіх цих біганин і стресів треба набратися сил й хоча б трішки відпочити за цю шалену ніч. Вмикай чайник, поїмо Мівіни.

— О, це найкраща ідея за останню годину! — зрадів я.

Я увімкнув кип'ятитися чайник, знайшов у шафці дві керамічні чашки, і за кілька хвилин наш маленький журнальний столик перетворився на справжній імпровізований бенкет. Ми запарили «Мівіну» в стаканчиках, розклали печиво, духмяні булочки й поставили питний йогурт. Вийшла така собі а-ля романтична вечеря о четвертій ранку під блідим світлом настільної лампи.

Ми з апетитом з'їли гарячу локшину й перейшли до солодкого. Але під час їжі я помітив, що Яна якось різко стихла. Вона повільно крутила в руках стаканчик з йогуртом, дивилася в одну точку й виглядала трошки похмурою та розгубленою. Веселий вайб після карткових виграшів кудись зник.

Я відклав свою чашку, сперся ліктями на столик і уважно подивився на неї.

— Яно... в чому справа? Ти чого така понура стала?

Вона мовчала, опустила очі й закусила нижню губу.

Мій внутрішній аналітичний процес миттєво обробив її позу, розгублений погляд і білосніжне двоспальне ліжко за її спиною. Здогадка осяяла мене за секунду.

— Ти... ти мене боїшся? — м'яко й стишено запитав я.

Яна здригнулася, на секунду підняла на мене свої величезні каштанові очі й одразу ж сором'язливо відвела погляд вбік, її щоки залились гарячим рум'янцем.

Всередині мене розлилась хвиля неймовірної ніжності. Я підсунувся ближче, м'яко поклав свою долоню на її замерзлі пальці й щиро подивився на неї.

— Яно, послухай мене уважно. Забудь про всі страхи й тривоги. Я тобі даю тисячу відсотків гарантії, що ти в повній безпеці. Я нормальний, притомний хлопець і точно не збираюся розпускати руки, поводитися вульгарно чи користуватися цією ситуацією. 

Вона підняла на мене свій погляд, уважно слухаючи кожне моє слово.

— І якщо ти справді так переживаєш через це одне ліжко, — продовжив я з посмішкою, — то я без жодних питань постелю собі ковдру прямо тут, на килимі, чи засну в оцьому м'якому кріслі. Для мене це взагалі не проблема.

Яна вдихнула на повні груди. Напруга в її плечах миттєво спала, а очі засяяли дивовижним, світлим і дуже теплим вогником. Вона стиснула мої пальці в своїй долоні.

— Ні, Владе… — стишено мовила. —  На підлозі спати не треба. Я тобі довіряю.

Після моєї щирої розмови напруга в кімнаті остаточно випарувалася. Я ствердно хитнув головою, відганяючи всі її страхи, й відправив Яну першою в ванну кімнату, щоб вона могла освіжитися після важкої дороги та нашої нічної пробіжки Жмеринкою.

Поки у ванні шуміла вода, я вмостився на кріслі й виключив головне верхнє світло. Залишився лишень блідий, теплий вогник нічника на тумбочці.

Я сидів і варився в алгоритмах своїх роздумів. Яна вабила мене як дівчина. Всі мої процесори працювали на повну потужність при думці про її фігурку і миле личко. Звісно, я не збирався порушувати дану мною обіцянку, та фантазія не давала мені заспокоїтись. Скільки часу я не відчував до дівчини такої тяги? Вже не один місяць, а може й рік.

Шалене бажання вирувало в мені, але я мушу увімкнути стоп-крани і припинити уяву будоражити мій втомлений мозок.

Дівчина мені довіряє. Це найголовніше. І якщо наші шляхи більше не перетнуться і нормальної нагоди бути нам вдвох більше не випаде… Що ж. Нехай так і буде.

Принаймні я не буду придурком в її очах…

За кілька хвилин двері ванної прочинилися. Яна вийшла в кімнату розпашіла після гарячої води, її вологи каштанові пасма лягали на плечі, вона знову була в своїй милій піжамі. Вона виглядала такою домашньою, беззахисною й неймовірно красивою, що в мене аж подих перехопило. Помітивши мій погляд, вона сором'язливо посміхнулася й буквально похапцем пірнула під велику білосніжну ковдру, натягнувши її аж до самого підборіддя, залишаючи на поверхні лише свої сяючі очі.

— Твоя черга, — стишено прошепотіла вона з-під ковдри.

Я посміхнувся, взяв свій рюкзак і теж пішов до ванної. Швидкий гарячий душ змив всю втому цієї божевільної ночі. Я витер волосся рушником, одягнувся і повернувся в кімнату.

Яна лежала на своєму краї двоспального ліжка, згорнувшись калачиком під ковдрою й прикривши очі. Я намагався рухатися максимально безшумно, щоб не сполохати її затишок. Обережно, з крайньою делікатністю я влігся на свій край ліжка, залишаючи між нами солідну дистанцію.