Глава 14

Яна

Двері нашого м'яко клацнули, остаточно відрізавши нас від веселого гамору дембелів, які пішли коридором шукати свого справжнього штабного діловода. В повітрі знову розлилася затишна нічна тиша, яку порушував лише мірний, заколисуючий стукіт коліс.

Ми з Владом сиділи на своїх полицях, важко дихаючи від сміху. Настрій в мене був неймовірний! Після запальної пісні хлопців хотілося аж танцювати.

— Миколайович... Боже, Влад, я це не забуду до кінця своїх днів! — крізь легке хіхікання прошепотіла я, спираючись спиною на м’яку оббивку на стіні. Я підклала подушку під спину, щоб було зручніше.

— Та я сам пам’ятатиму все життя, як став Миколайовичем! — усміхнувся Влад, спираючись спиною на стінку вагону й поправляючи волосся. — Оце так хлопці відсвяткували дембель!

Коли перша хвиля сміху трохи спала, в купе знову зависло дещо ніякове мовчання.

Я подивилася на Влада. Його сірі очі в жовтому тьмяному світлі плафона дивилися на мене з неймовірним теплом. І в цю хвилину мій мозок блискавично повернувся до того, що сталося за секунду до появи дембелів.

Дотик його пальців в моєму волоссі... Його гарячий подих на моїх щоках... І той найсолодший, трепетний, короткий дотик його губ до моїх…

Всередині мене все запалало з новою силою. Наш поцілунок був обірваний на самому початку, який так і не встиг розквітнути в справжній пристрасний поцілунок.

Чесно кажучи, я страшенно хочу це повторити. Мені хотілося, щоб цей поцілунок став справжнім. Глибоким, ніжним, без непрошених гостей, без хлопців з гітарою та без форс-мажорів. Але чи складеться ще раз така ситуація цієї ночі? Чи наважиться він знову зробити ініціативний крок? Я б була не проти…

Від цих думок мої щоки знову запалали гарячим рум'янцем.

Попри прохолодну ніч за вікном мені аж стало спекотно від цих всіх відвертих думок. Хоч вже був і пізній час, та й ще після всієї цієї ситуації з хлопцями-строковиками в мене був піднесений і грайливий настрій. Сон випарувався остаточно.

Влад уважно глянув на мене.

— Ну що, маркетингова королево? — м'яко спитав він, усміхаючись куточками губ. — Може, після цього концерту все ж таки спробуємо перезавантажити систему й лягти спати? До Одеси залишилося всього якихось пару годин.

— Та яке спати, Владе! — весело відмахнулася я, звішуючи ноги з полиці. — В мене зараз такий сплеск дофаміну, що я можу бігти перед потягом!

Я опустила погляд донизу, збираючись поправити ковдру, і раптом прямо біля входу помітила щось яскраве.

— О! Дивись! — вигукнула я. Нахилилась і підняла з підлоги прямокутну коробочку.

Це була невелика, трохи потерта, але ціла колода гральних карт.

— Це, мабуть, у хлопців з баула випало, коли той гітарист свою гітару з діставав! — розсміялася я, крутячи колоду в руках і розпаковуючи її. — Яка краса! Владе, це ж ідеальний шанс скоротати поїздку до Одеси! Тим більше, що нам їхати лишилося всього нічого. Можемо зіграти в карти!

Влад примружив свої сірі очі, у яких спалахнули азартні бісики, і грайливо підняв одну брову.

— Гральні карти серед ночі в потязі? Хм... А граємо на бажання?

Я аж поперхнулася повітрям від такої пропозиції, а в моїй голові миттєво промайнув цілий калейдоскоп думок.

Так, Яно, спокійно! Гра на бажання з цим красенем?! А що, якщо він забажає грати на роздягання? Якщо бути чесною сама з собою, то я б із величезним задоволенням подивилася на цього спортивного айтішника без його футболки... В нього ж такі плечі й торс, що будь-яка дівчина слиною вдавиться! 

Я хитро посміхнулася, злегка прижмурила очі. 

— А чому б і ні? Я приймаю виклик! Але одразу попереджаю: ТІЛЬКИ НЕ НА РОЗДЯГАННЯ!

Ми обоє вибухнули щирим, веселим сміхом.

— І якщо ти виграєш і будеш загадувати бажання, — додала я, грайливо погрожуючи йому пальцем, — навіть не думай загадувати, щоб я знімала з себе піжаму! В нас тут цивілізоване купе, а не стриптиз-клуб!

— Та ну, маркетингова королево! — зареготав Влад, беручи з моїх рук колоду й спритно, по-майстерному перемішуючи карти з звучним хрускотом. — Ти про мене занадто поганої думки! У мене є куди більш креативні та підступні бажання для тебе.

Він розклав карти віялом у своїх сильних руках і хижо підморгнув мені

— Ну що ж... Граємо в класичного дурня на бажання. Готуйся до нищівної поразки, Яно! Прагматичний алгоритм проти дівочої інтуїції завжди перемагає!

— Це ми ще побачимо, хто кого переможе! — задерикувато відрубала я, сідаючи зручніше й готуючись до першої роздачі.