61.

Це була наша перша повноцінна ніч, яку ми провели. Засинаючи і прокидаючись разом. Сповнена ніжності і кохання, і зараз, коли я розплющила очі, лежачи в Олега на грудях, наші ноги були переплетені, і це було дуже приємне пробудження.

— Доброго ранку, красуне.

— Давно не спиш? — запитала я, вимальовуючи пальцями візерунки на грудях.

— Не дуже. — Я підняла голову, швидко поцілувала і знову вмостилася на грудях, посміхаючись.

— Що смішного? — запитав Олег.

— Нічого. Просто згадала, як казала, що мої ноги ніколи не опиняться на тобі.

— І сама ж на наступний день прокинулася в моїх обіймах. — Божечки, я згадала той ранок, і зараз він здавався таким дурним та безглуздим.

— Здається, ти ще довго будеш згадувати.

— Ми… — виправив мене хлопець. — Ми будемо згадувати.

— Добре, — погодилась я. — Нехай будемо ми. Я взагалі захоплююсь твоїй витримці і терпінню. Зараз, аналізуючи все, я згадую, як ти намагався бути поруч, а я постійно відштовхувала.

— Головне, що зараз ми разом.

— А ще я згадала, що ти довго вмовляв зустрітись, а тоді місяць такий важкий був, і коли я погодилась, ти не приїхав.

— То був повний жах, — важко видихнув він. — Батьки поїхали до родичів і просили мене за собакою подивитись. А в мене такий завал був на роботі! Я приїхав, він не їсть нічого, ну я й забрав його до себе, щоб не їздити туди-сюди. Він у холодну пору в них у літній кухні жив, знайомив з життям у приміщенні. Ну от приїжджаю я додому переодягнутися, а там…

Він затих, а я, не витримавши, голову підняла.

— Що там? — не витримала я.

— Чи я щось не те дав, чи просто розлад шлунку стався, а робот-пилосос працює за розкладом…

Я скривилася, уявивши собі цю картинку.

— А потім ти знову мене уникала.

— Ну, я не те щоб уникала, просто тоді собі зробила максимальну завантаженість.

— Зараз я розумію, що це було після появи твого колишнього, а тоді я подумав не так.

— Але все одно не відмовився від мене.

— А повинен був?

— Мені взагалі цікаво, як ти зрозумів, що тобі потрібна саме я. Ми ж насправді мало спілкувалися. І тільки не кажи, що це було, як у Влада, з першого погляду. Я в житті не повірю.

— Ну, бо дійсно не з першого, — усміхнувся Олег. — Так, я тебе запам'ятав. Ти красива, але я не з тих, хто кидається на зовнішність. Потім, коли побачив тебе, коли Влад робив пропозицію для Міли, ти мені здалася дуже високомірною і зверхньою, напевно.

— Ого.

— Я ж чесно.

— Ну дякую.

— Але все одно в тобі було щось таке, що мене тягнуло до тебе, як магнітом.

Я посміхнулася, слухаючи його, а Олег на мить замовк, ніби згадуючи.

— А потім, коли ми приїхали на природу… Ви тоді були без косметики, з косичками і мені згадалося, як колись батько сказав одну фразу. І, мабуть, саме в той день я нарешті її зрозумів.

— Яку?

— Ми тоді щось говорили про мої стосунки, я ще доводив йому, що все нормально, що я люблю свою дівчину. А він послухав, посміхнувся і каже: «Колись ти зустрінеш дівчину і просто будеш дивитися і не зможеш відірватися».

— І що ти йому відповів?

— Щось типу, що він вигадує дурниці, — засміявся Олег. — Я ж тоді був упевнений, що все знаю про любов, а потім того дня дивився на тебе і зрозумів, що пропав. Бо справді дивився, дивився і не міг відвести очей.

А я зараз дивилася в його очі і зрозуміла одну просту річ: всі мої колючки, які я так ретельно вирощувала роками, щоб ніхто не міг зробити мені боляче, просто розсипалися поруч із цим чоловіком. Він не намагався мене зламати чи підкорити — він просто чекав. Терпляче, спокійно й з вірою в нас.

— Дякую тобі, — тихо мовила я, проводячи долонею по його щоці, а сама ледь стримувала сльози.

— Давай краще поговоримо про плани на майбутнє, — заявив він.