60.

Олег вийшов на вулицю смажити м’ясо, а я залишилася на кухні. Поставила варитися гречку й тільки тоді згадала про букетик, який він залишив на подушці.

Як же я могла про нього забути?

Я швиденько піднялася нагору, забрала квіти й повернулася з ними на кухню. Знайшла банку, в якій стояв попередній букетик, набрала води й поставила посередині столу.

Хотілося, щоб зараз квіти були тут, на кухні, і тішили око кожного разу, коли буду тут проходити.

Мені взагалі було так добре, що навіть трохи незвично. Ні страху, ні тривоги, ні постійного бажання шукати підводні камені. Просто добре.

Я підійшла до вікна й визирнула на вулицю. Олег порався біля мангала, час від часу поглядаючи в бік будинку, і щоразу, коли наші погляди зустрічалися, на його обличчі з’являлася усмішка.

А мені подумки хотілося назвати його своїм, але щось цьому ще заважало.

Я сама собі усміхнулася й тихо похитала головою, бо здається, мене таки добряче понесло.

Тим часом гречка вже зварилася. Я вимкнула плиту, додала шматочок масла й перемішала її, а потім вирішила, що перед тим як їсти, не завадить швиденько прийняти душ.

Залишивши кухню, я піднялася нагору, прихопивши із собою чистий одяг.

Волосся вирішила не мити, адже на вулиці було не дуже спекотно. Лише злегка сполоснулася під тепленькою водичкою і все.

— Освіжилася? — запитав, знову обіймаючи мене коли я вже встигла одягнутися і розвішувала рушник.

Здавалося, якби Олег міг — не відпускав би мене ні на секундочку, а мені залишалося лише ніжитися й насолоджуватися цими затишними обіймами.

— Не знаю, чи надовго, — пересміхнувшись, відповіла я й відчула, як міцніше притиснув мене до себе. — М'ясо готове?

— Готове, — видихнув він. — Я якраз ішов кликати.

Він взяв мене за руку, і ми спустилися вниз. Разом накрили стіл, разом сіли. На вулиці легкий дим і аромат м’яса наповнювали гірське повітря, ми сіли поряд — хоча було не дуже зручно, проте разом.

— Гречка пересолена? — раптом запитав хлопець.

— Та ніби ні, — трохи злякалася я. — Ніби солила я як завжди.

Я швиденько спробувала й переконалася, що все було в нормі.

— А я сподівався… — скривився цей хитрун, посміхаючись, і лише зараз до мене дійшло, що він мав на увазі.

Хотів зізнання в закоханості, навіть у такому прояві.

— Я вже злякалася! — буркнула я ніби ображено й трохи штовхнула його ліктем, адже пальці вже були жирні від м’яса. — Знайшов чим жартувати.

— Та я просто перевіряю, наскільки сильно ти в мене закохана, — Олег тихо засміявся, перехопив мій лікоть і легенько доторкнувся губами до моєї щоки. — І, судячи з твоїх переляканих очей, сильно.

— Хто б казав про самовпевненість... — я спробувала втримати суворий вираз обличчя, але кутики губ зрадницьки поповзли вгору. — Тобі, між іншим, м'ясо теж вдалося.