59.

Я вже й забула, наскільки це неймовірне відчуття — почуватися справді бажаною й коханою. Не знаю, скільки саме часу минуло, але після нашої близькості я, знесилена, просто провалилася в глибокий та міцний сон.

Прокинулася від того, що в роті пересохло, а шлунок вимогливо нагадав про себе. Жахливо хотілося пити й нарешті щось з'їсти.

Повернувши голову, Олега поруч я не виявила, але на його подушці лежав невеликий, акуратний букетик польових квітів. Я мимовільно розцвіла, а на вустах з'явилася тепла посмішка.

Підвівшись із ліжка, я знову одягнула його завеличку сіру футболку й пішла на перший поверх у пошуках свого героя.

З кухні доносилися легкі звуки й приємний аромат. Олег стояв біля стільниці й різав овочі для салату, а поруч на кухонній дошці вже чекали два соковитих шматки замаринованого м’яса.

— Привіт, красуне, — м'яко промовив він, помітивши мене в дверях, і його очі миттю потеплішали.

— Привіт, кулінаре, — усміхнулася я, підходячи ближче й спираючись підборіддям на його плече ззаду. — Це ти вирішив компенсувати той згорілий млинець?

— Я вирішив, що свою дівчину треба добре годувати, — Олег відклав ніж, розвернувся в моїх обіймах і легенько цьомнув мене в кінчик носа. — Особливо після того, як вона витратила стільки енергії.

Я відчула, як щоки миттю палахнули від його натяку, й грайливо штовхнула його кулачком у груди.

— Ти нестерпний, ти знаєш?

— Прийму це за комплімент, — задоволено посміхнувся він, наливаючи мені склянку прохолодної води й подаючи в руки. — Пий, а я м’ясо зараз піду смажити на вулиці. Якщо, звісно, ти не проти залишитися тут ще на кілька днів…

Я зробила кілька жадібних ковтків і подивилася на нього крізь скло. Більше не було жодного страху, жодних сумнівів чи бажання втекти.

— На кілька днів точно залишуся, — тихо відповіла я, зазираючи йому просто в очі. — А далі… далі будемо вирішувати разом.

Вочевидь, відповідь припала йому до душі, бо він міцніше мене обійняв, притягуючи до себе й втикаючись носом у моє волосся.

— Це найкраще, що я чув за останні дні, — хрипко мовив він, не випускаючи мене зі своїх обіймів і стиха цілуючи в скроню.

Він радів, а я подумала про те, скільки часу тут втратила через свої безглузді страхи, сумніви та спроби втекти від власних почуттів. Ми могли б мати всі ці дні — сповнені тепла, сміху й цього божевільного затишку. А зараз у мене залишалося зовсім трошки часу, аби сповна насолодитися цим дивовижним місцем і цим чоловіком.

— Про що замислилася? — тихо запитав Олег, відчувши, як я на мить притихла в його обіймах, і злегка відсторонився, щоб подивитися мені в обличчя.

— Про те, яка я була дурна, — посміхнулася я, проводячи пальцями по його щоці й відчуваючи легку щетину. — Скільки часу даремно змарнувала на боротьбу із самою собою.

— Головне, що ми тут і зараз, — він лагідно торкнувся моїх губ своїми.

А після цього я солодко потрелася щокою об його щетину, насолоджуючись цим трохи поколюючим дотиком.

— Поголитися? — примружився Олег із теплою усмішкою.

— Тільки спробуй, — миттю відсторонилася я й загрозливо звела брови. — Мені подобається.

Олег тихо засміявся, знову притягуючи мене за талію до себе.