55.

Коли з бограчем було покінчено, ми взялися за банош із смачнющими шкварками й бринзою. А потім я зрозуміла, що в мене сьогодні влізе ще й замовила вареничків з ягодами.

Офіціантка подивилася на мене з посмішкою, але промовчала. Підозрюю, що після цього мені буде погано, але, як то кажуть, живемо один раз, і гріх відмовлятися, коли маєш таку нагоду.

Олег теж лише з посмішкою на мене дивився і, мабуть, думав, куди воно в мене все влазить, адже він навіть банош не подужав повністю.

Поки готувалися вареники, я ще мусила написати дівчатам, з якими займалася онлайн, і не тільки.

— Ти з Мілою розмовляти будеш? — запитав Олег.

— Ні. Думаю, я буду розмовляти пізніше, без свідків. Мабуть, завтра, коли поїду.

Я побачила, як у нього змінився настрій і як він міцніше стиснув виделку.

— Ти вже точно вирішила?

— Ну, я гадаю, ти прекрасно знав, що якщо в мене буде можливість вирватися, я цим скористаюся. І недарма ти це авто ховав.

Олег нічого не відповів одразу. Лише поклав виделку на тарілку й відкинувся на спинку стільця.

— Так, знав, — нарешті промовив він. — Саме тому й сховав.

Я здивовано подивилася на нього.

Чомусь я чекала зовсім іншої реакції. Можливо, хотіла, щоб він почав мене переконувати, сказав, що не хоче, аби я їхала, або хоча б спробував знайти якусь причину, через яку мені варто залишитися. Але він просто сидів навпроти мене.

— Але я поважаю твоє рішення.

Я опустила погляд на тарілку, бо чомусь ця коротка відповідь збила мене з пантелику.

— І я не збираюся тебе зупиняти, — додав він. — Ти маєш право поїхати, якщо цього хочеш.

— Я ще не сказала, що хочу.

— Ти щойно сказала, що скористаєшся можливістю.

— Ну, так.

Я зніяковіло покрутила виделку в руках.

— Просто я хочу сама вирішити, вдома. Де на мене нічого не тисне.

— Я знаю.

— І не хочу потім думати, що залишилася тільки тому, що не мала іншого вибору.

Він кивнув, а я зрозуміла, що мені від його спокою зовсім не легше.

Навпаки. Бо коли тебе не тримають, піти набагато складніше.

Сказати, що після цього апетиту вже такого не було — це нічого не сказати. Я навіть почала шкодувати про сказане, але швидко прогнала ці думки. Я завжди казала, що хочу поїхати, і зараз для нього це новиною не стало. Та все одно було не по собі. Взагалі Олег завжди був веселим, душею компанії, а тут він відкрився зовсім по-іншому. Терпів усі мої вибрики, заспокоював і, що найважливіше, поважав. Хоч я й не підпускала його надто близько, щоб у нас збереглися гарні відносини, але зараз розумію, що тієї легкості вже не буде.