51.

Не знаю, що тут у повітрі, але я сплю як ніколи. І взагалі вже боюся, що вдома буде дуже важко повернутися в нормальний режим.

За вікном співали птахи. З сусідньої кімнати, де були розкладені збирані нами трави, доносився їхній пряний аромат. Було так добре, що вилізати з ліжка геть не хотілося. Та все ж я, сонно протираючи очі, спустилася вниз і весь мій сон як рукою зняло.

На стільниці лежали нові продукти. Я відкрила холодильник — там теж була купа всього. Пішла в пошуках Олега й побачила, як він підтягується.

І знову зависла. Але ненадовго.

— Я проспала доставку? — запитала я, намагаючись не зважати на його спокусливий торс, який так і манив роздивлятися лише його. Я всіляко силкувалася дивитися куди завгодно, тільки не на нього.

— Ти дуже солодко спала, — посміхнувся Олег.

Не виключаю, що ми знову вночі десь скооперувалися.

— Міг би й розбудити, — демонстративно скривилася я.

— А який сенс? — спокійно перепитав він і зробив ковток води. Частина її пролилася й повільно стікала все нижче й нижче по його грудях…

Іро, зберися й тікай звідси! — промовила я сама до себе й дременула у ванну, щоб встигнути помитися раніше за нього, адже він зараз теж явно направиться в душ.

І не помилилася — він пішов одразу після мене. А я драпанула нагору й раптом побачила, що під стелею щось літає. Я, звісно, люблю всяких комашок, але виключно у відео в телефоні. А коли ось так, просто над головою… Бррр. Придивившись, розгледіла велику бджолу. Швидко збігала на кухню, взяла звичайну банку з кришкою й повернулася ловити гостю.

Схоже, вона була лякана не менше за мене, бо впіймала я її менше ніж за хвилину й миттю закрила.

Вже майже винесла банку на вулицю, коли вирішила дати бджілці трохи меду. У нас як раз трохи було: я вмочила зубочистку й обережно капнула всередину. Наживо комаха перестала панічно битися об скло й взялася жадібно їсти. 0V Спостерігати за цим було так прикольно, що я не втрималася, вийшла на ґанок і просто дивилася. За мить повністю відкрила кришку, але смугаста ласунка не поспішала вилітати — спокійно їла далі.

— Ти вирішила з шершня домашню тваринку зробити? — запитав Олег, всівшись навпроти.

— Це… не бджілка? — розчаровано перепитала я.

Він негативно похитав головою. От хотіла зробити гарну справу, і то не вийшло! — Не хвилюйся, шершні теж корисні, — мовив він.

Я ще раз поглянула на банку й піднялася. Захоче — вилетить.

— Ти чого така засмучена? — запитав Олег, ідучи за мною.

— Не знаю… — швидко протараторила я, чомусь згадавши в цю мить про все й одразу. — Пана Миколу не побачила. Про бджіл, виявляється, нічого не знаю. І взагалі, я в Карпатах не скуштую ні бограчу, ні баноша!

Ой, я навіть виразно уявила собі тарілочку гарячого, насиченого бограчу…

— Буде тобі бограч, — важко видихнув Олег. — Снідаймо й збирайся.

Я шоковано повернулася до нього. В сенсі — збирайся?! Він що, знає короткий шлях кудись у цивілізацію? Чи сам зварить?

Тим не менш, швидко закинувши в себе трохи сиру з кавою, я побігла нагору й переодягнулася в легкий сарафан. Потім довго шукала пару до шкарпетки, адже хотілося взути кросівки на випадок, якщо доведеться довго йти.

І ось я неквапливо спустилася вниз. Олег знову виявився на вулиці. Гараж був відкритий, а всередині стояло авто. Автомобіль, бляха!

У тому страшному гаражі, який здавався мені зліпленим на соплях, весь цей час стояла машина! У мені прокинулося таке шалене роздратування, що, здавалося, вени по всьому тілу повипирали від злості.