Глава 13

Данило пірнув у басейн швидше, ніж на європейських змаганнях. Він ніколи не пробував себе у стрибках з висоти, але завжди був певен, що колись йому такі навички знадобляться. Шкода, що ці вміння пригодились для того, щоб вирвати Алісу з лап водної примари, а не для нового повороту в його спортивній кар’єрі.

Набиті повітрям легені допомагали триматись хлопцеві під водою, але за декілька секунд він відчув дике печіння у грудях. Рівень набраного повітря різко падав, і Данило не міг зрозуміти, що відбувається.

Здавалось, немов хтось провернув з ним дешевий оптичний фокус, через який тільки яскраве світло розтікалось по дні басейну і більш нічого: ні Аліси, ні німфи, ні чорноти. Звичайніське занурення, як на тренуванні.

Данило виринув на поверхню, невпинно хекаючи. Легені нещадно роз’їдало, ніби хтось зсередини лупцював по ним кропивою. Відчуття було незнайомим.

- Алісо! – несамовито крикнув Данило, відкидаючи мокре волосся з лоба.

Наступна спроба зануритись не принесла жодного результату. Дівчини не було. Ні в басейні, ні в залі.

- Де ти? – розхвилювався він, розгрібаючи воду руками.

Хлопець в жодному разі не розізлився б, якби подруга вибігла з-за трибуни з веселим: «Розіграш!». Проте він знав, що пропажа дівчини не інсценування. Яна штовхнула Алісу в воду, яка без жалю поглинула її. Відтоді Аліса не з’являлась. Лише та клята чорна цятка плавно коливалась на поверхні.

- Смола, - завертів головою Данило. – Смола. Де вона?

Пропливши басейном туди й назад, він намагався відшукати смолу, яка б могла бути ключом до світу злої німфи. Але вона зникла з поля зору, і якби плавець не тер очі, знайти пляму не виходило.

- Прокляття! – ляснув по воді Данило, аж бризки заходились дріботіти по його ключицям.

Паніка потроху підбиралась, та хлопець відганяв її безперервними пірнаннями.

Час спливав. Данило, зціпивши зуби, не припиняв шукати спосіб прорватись до Аліси.

- Я обіцяв! Обіцяв не допустити цього, - ревів він.

Зібравши останні крихти віри та надії, Данило ще раз занурився і спустився до самісінького днища. І там, у кутку мильною кулькою надулась в’язка смола. Вона хиталась з боку в бік, ніби от-от розсмокчиться або лопне. Тому хлопець зробив два гребки та з шаленою швидкістю простягнув руку й схопив липку рідину, наче останній шанс врятувати подругу.

Раптово смола стала пробиратись шкірою Данила, доки не оповила все тіло. Захлинаючись тягучою рідиною, він не припиняв верещати:    

- Алісо-о-о!

Та замість слів вилітало лише булькання. Душило горло. Він задихався, але кричати не припиняв, як і боротись за порятунок своєї подруги.

Простір навколо звужувався, здавлюючи хлопця. Данило відчував, що незабаром відключиться або вдушиться. Проте жодна із загаданих миттєвостей не наступала. Навкруги плелася густа смола, вкриваючи стінки та дно басейну.

Аж раптом пролунав глухий розрив, неначе мала здетонувати бомба, але вибухнула в величезну подушку з гусячого пір’я. І Данило опинився там, куди так сильно рвався – у володіння озлобленої моторошної німфи.

Перше, що спало йому на думку – він вільно дихав. Горлянку не пекло, легені не здавлювало. Данило спокійно завис під водою, насиченою брудними острівцями-плямами на стінках. Дно ж було повністю устелене чорнющою смолою, з якої виріс королівський постамент, де розвалилось сердите чудовисько. Як у пам’яті хлопця, воно застигло страшелезним патлатим монстром, так і зараз примарне видіння у звірячому задоволенні своїми довгими щупальцями тягнуло до себе до смерті налякану Алісу.     

- Відпусти її!

Дало стрімко почав плисти, проте з кожним новим гребком він ні на міліметр не наближався до примари. Хлопець на місці бовтав ногами та махав руками, тим самим каламутивши воду навколо себе. Він не просувався. І тільки тепер паніка іржавими гачками вп’ялась йому в груди.

Найстрашнішою була не беззуба навіжена німфа із замашками вбивці, а власна безпорадність. Лячно, коли твій друг за крок від неминучої біди, а ти просто борсаєшся на місці, не маючи змоги втрутитись і завадити кровожерливій істеричці забрати чуже життя.

- Алісо-о-о! – ледь не плакав хлопець, видаючи ті самі булькаючі звуки.

Пітьма густішала, німфа ось-ось добереться до дівчини. Данило не бачив світла в кінці тунелю. Померкла безвихідь. Він приречено дивився, як Аліса зближається з примарою. Як в’ється її довге руде волосся у воді і відблискує золотом.

Данило вирішив, що йому примерещилось. Але ж ні. Аліса неначе маякувала слабим золотим сяянням. І якщо приглядітись, саме воно не давало щупальцеві як годиться впнутись в її поясницю. Сяйво ніби кусало його. Отоді Данило зметикував: чорнота боїться яскравого світла.

Хлопець став мацати кишені. Про всяк випадок перед запливом він поклав собі батьківського ножа. Він молився, аби той прямо зараз був при ньому.

Данило не прогадав. Діставши зі штанів складний ніж, він вийняв лезо, яке вмить засвітилось сріблом, відбиваючи промені зі стелі. Не панькаючись, хлопець кинувсь розрізати водну глибочінь.

На диво, вона піддалась та, ніби целофанова плівка, розходилась перед плавцем. Тепер він без перешкод просувався вперед, все ближче й ближче наближаючись до Аліси.