Глава 6

Пані Стефанія знову просканувала кожну з нас своїм уважним поглядом, нагадуючи мені робота з фільму «Термінатор», та взялася знайомити з правилами:

– Отже, по-перше, маєток становить неабияку історичну цінність, тож я вимагаю, аби кожна з вас поважала усілякий міліметр того, що її оточує. Раджу вам бути пильними й особливо обережними, як зіпсуєте щось, відшкодовуватимете потім за власний кошт. Я вже не кажу про подальшу участь у конкурсі.

Також вам заборонено палити в маєтку, вживати без дозволу алкогольні напої, про відповідальність за наркотичні засоби, гадаю, вас попереджали раніше. Крім того, заборонено приносити їжу до своїх кімнат. Сьогодні – єдине виключення. Палити можете лише надворі, у спеціально облаштованому місці, це там, – Пані Стефанія вказала рукою ліворуч. Серед дівчат одразу поширився невдоволений шепіт, бо залежних від цієї паскудної справи у нас було чимало. Чому паскудної? Сама колись бавилася, наче робота цього вимагала, проте... швидко прогнала мимовільні спогади. Коли сталася аварія та нам довелося вийти надвір, ось тоді дівчата всі й попалилися. Я гадала, після слів пані Стефанії розпочнуться невдоволені вигуки, але наша наглядачка не стала чекати загальної думки.

– По-друге, сподіваюся, ви не забули, що берете участь у конкурсі, пов’язаному з моделінгом, тож і виглядати маєте відповідно. Мене особисто хвилює репутація цього маєтку, тому я не хочу, аби шпальти журналів прикрашали світлини дівчат, які на професіоналок зовсім не схожі. Маєток не буде вам гарним тлом, це ви повинні підкреслити його ексклюзивність. Тому лише збалансоване здорове харчування, повноцінний сон і спорт щодня. У нас на першому поверсі є зала для танців і спорту, зверніть увагу, що деякі тренажери знаходяться на вулиці. Не забувайте, будь ласка, про ранкові чи вечірні пробіжки. Я особисто буду стежити за тим, аби режим не порушувався. Кожне порушення каратиметься вашою чергою на фотосесіях. Черговість встановлюватиметься безпосередньо перед випробуванням шляхом випадкового жеребкування, ви тягтимете картки з номерами, номер картки – номер вашої черги.

Пані Стефанія витримала павзу, але явно не для того, аби почути від нас пропозиції, зауваження чи побажання.     

– Перед третім правилом розповім трохи щодо самого формату конкурсу. Фотосесії за відповідними темами відбуватимуться раз на два дні. Тобто кожна з вас по закінченню конкурсу повинна мати по сім світлин. Саму тему фотосесії та місце, де вона проводитиметься, ви дізнаватиметесь за сніданком. Після завершення кожного завдання ваші результати обговорюватимуться суддями, які за допомогою своїх оцінок визначать три дівчини, що впоралися найкраще, на них чекатимуть нагороди чи привілеї наступної фотосесії. І так само визначатимуться останні місця, на цих дівчат, а також порушниць правил, чекатиме покарання.

Після сніданку і до обіду, якщо фотосесія не припадатиме на цю мить, у вас вільний час.

Одна з дівчат підвела долоню, бо, напевно, хотіла щось запитати, але очі у пані Стефанії спалахнули ще суворіше, тож сміливця напружено глитнула й миттєво опустила свою руку.

– Третє правило. Ніякого Інтернету, дзвінків додому, розмов з подругами чи зі своїм психологом. В маєтку та на його території розміщені блокатори стільникового зв'язку і доступу до мережі Інтернет. Пароль для з’єднання відомий лише обмеженому колу осіб. Проте раз на декілька днів і в присутності охоронців вам дозволяється телефонувати батькам та рідним, але на п'ятнадцять хвилин, не більше. Наголошую ще раз – в присутності охоронців.

– Та ми що, до армії прибули, чи як? – Стелла таки не стрималася і почала обурюватись. Хоча тут я з нею була згодна. Чи не занадто суворі їхні вимоги?

– Це правило існує для того, пані Стелло, аби запобігти розголошенню інформації щодо конкурсу.

У дівчини очі збільшилися врази. Вона просто не очікувала, що жіночка одразу на ім’я до неї звернеться. Та ніхто з нас не очікував. А от пані Стефанія це швидко спіймала та холодно всміхнулася у відповідь:

– Так, я знаю кожну з вас за іменем, в обличчя та й взагалі – ваші біографії мені теж відомі. Можете цьому не дивуватися. Я звикла завжди бути підготовленою до всього.

Лєра підсунулася до мене та прошепотіла:

– Цікаво, може їм ще й аналізи треба здати?

– Як мінімум.

– Отже, четверте правило, панянки. Сподіваюсь, ви ознайомилися з історією чи хоча б просто погортали інформацію на просторах Інтернету, і вам відомо, що на території маєтку є коні. Вони допомагатимуть вам на випробуваннях і не тільки. Більшого поки розповісти не можу. Коні – власність пана Захара Мартіна, він – замовник і один із суддів. Попереджаю, пан Захар – вимогливий та принциповий чоловік, якщо я вам здаюся суворою, то він і поготів. Пан Захар любить та оберігає коней, тож четверте правило особисто від нього: НЕ НАБЛИЖАЙТЕСЯ до них. Вам заборонено підходити до коней без дозволу та нагляду. І навіть не думайте їх чимось нагодувати. Можете лише спостерігати на відстані. Все. Крапка. Порушите це правило і збирайте валізи додому. Зрозуміло?

Здавалося, ніхто навіть не второпав, що тільки-но пролунало запитання. Ми просто стояли на одному місці, а наші щелепи потихеньку спускалися додолу. Все це вже мало нагадувало конкурс. Дійсно, швидше армію. Ні, я марних надій не плекала і чудово усвідомлювала, що просто не буде та варто чекати купу заборон, але якось ну занадто жорстко.

Анна підійшла до пані Стефанії та щось прошепотіла, жіночка відповіла, що все пам’ятає, і знову повернулася до нас.