Сьома глава. Стіни Єрихона

Дивна річ, як іноді на світ з’являються люди, про яких потім віками гомонять по всіх усюдах, від великої криниці до далеких гір. От і про нашого Валаама, сина Веорового, досі згадують, хоч від тих часів уже й пісок пустелі тричі разів пересипався з місця на місце.

Було собі тоді на світі містечко Пефор, що примостилося біля самого сивого та повноводного Євфрату. Земля там тепла, сонце вдень палить так, що каміння ледь не тріщить, а вночі з неба дивляться такі великі й чисті зорі, наче коштовні камені на тарелі багатого купця. Мешканці там жили тихо: пасли овець, місили глину для хиж, висушували на сонці цеглу-сирець та торгували з караванами, що йшли з далеких країв. Жінки Пефора збиралися біля річки, набираючи воду у важкі глиняні глеки, а чоловіки вели неквапливі розмови під тінню міських брам. Дивовижний устрій має цей світ, адже інший чоловік за межі власного міста ні разу не визирне й чується цілком щасливим, а іншому — подавай далекі дороги та таємниці. Саме з таких неспокійних душ походив цей мандрівник, але спочатку він був лише незвичайним немовлям у домі чесного Веора, де йому судилося народитися на світ.

Сусіди казали, що ніч його народження була особливою. Старий звіздар, який жив на околиці й ніколи ні з ким не ділився своїм хлібом, раптом вийшов на поріг і довго дивився на схід, де небо на мить спалахнуло тихим срібним світлом. Хлопчик не кричав так голосно, як інші немовлята, а лише дивився круглими, темними очима на вогонь каганця, наче вже тоді бачив у ньому щось таке, чого дорослі розгледіти не могли.

Росло дитя швидко, та тільки звичайної хлопчачої компанії не шукало. Поки інші дітлахи бігали за ящірками чи кидали камінці у воду, малий Валаам міг годинами сидіти під старою фініковою пальмою. Він слухав, як шелестить сухе листя під гарячим подихом пустельного вітру, наче намагався розібрати в цьому звуці таємні слова. Довкола простягалися безкраї простори Месопотамії, де земля дихала спекою, а гаряче повітря тремтіло над лінією горизонту, створюючи примарні міражі з води та квітучих садів. Хлопчик відчував подих цієї землі гостріше за інших. Часом батько знаходив його далеко в степу, де хлопчик сидів поруч із дикими віслюками. Тварини не тікали від нього, а стояли смирно, наче слухали його тихе бурмотіння. Дикі осли, зазвичай лякливі й уперті, схиляли голови перед малим Валаамом, визнаючи в ньому свого, того, хто розуміє німу мову природи.

Місцеві мудреці та шептуни швидко помітили цей хист. Вони почали брати Валаама з собою, показували йому, як читати знаки на піску, як розпізнавати політ птахів і розуміти волю таємничих сил, що керують цим світом. Вони вчили його, як за формою хмар передчувати піщану бурю і як за спалахами зірок бачити наближення посухи чи великого мору. Пам'ять у хлопця була гостра, як найкращий сирійський кинджал. Він ловив кожне слово, вивчав стародавні наріччя та вчився говорити так, що його голос заворожував слухачів, мов спів нічного птаха. Його промови текли гладко, наче води весняного Євфрату, і кожен, хто зупинявся послухати юнака, забував про власні турботи.

Коли юність Валаама добігала кінця, про нього вже знали далеко за межами Пефора. Люди пошепки розповідали, що слово цього юнака має дивну вагу: якщо він побажає комусь добра та процвітання — у того худоба множиться, а колосся на полі наливається золотом. Водночас люди помічали, що й лихе слово, злетівши з його вуст, падало на долю людини важким каменем, висушуючи колодязі та приносячи хвороби у хліви. Так підростав майбутній пророк, ще не знаючи, яка дивовижна зустріч чекає на нього попереду на пильних дорогах Моава.

Прагнення осягнути невидимі пружини світу не давало Валааму всидіти на місці, тому у пошуках таємних знань він зносив не одну пару сандалій. Слава про його хист уже тоді випереджала його рух, але сам він почувався лише учнем перед лицем безкрайнього неба. Його шлях пролягав через випалені сонцем долини, кам'янисті плато та зелені оази, де збиралися мандрівники з усього відомого світу. Нарешті він дістався далекого Сходу, де великі й пишні міста височіли над річками, а вчені халдеї на вершинах своїх високих зикуратів рахували рух зірок.

Роками юний шукач істини жив серед цих загадкових людей, повністю занурившись у світ, прихований від очей простих смертних. Халдейські жерці прийняли його до своїх закритих шкіл, вражені його гострим розумом і здатністю пам'ятати найскладніші речі. Кожен його день починався у глибоких підземеллях великих храмів, де в повітрі стояв важкий дим від рідкісних пустельних смол і жертовних кадил. Там, при тьмяному світлі олійних ламп, серед пороху віків, Валаам схилявся над тисячами стародавніх глиняних табличок, покритих дрібним клинописом. Він вивчав священну математику минулих епох, вчився обчислювати точні цикли планет і розгадувати приховане значення чисел. Мудреці показували йому, як кожна зірка на нічному склепінні пов'язана з певним металом на землі, з певною хворобою людського тіла та долею цілого роду.

Коли на місто опускалася ніч, навчання переносилося на самі вершини гігантських багатоярусних веж, ближче до чистого неба. Там, під наглядом сивих халдеїв, пророк навчився бачити невидимі нитки буття. Годинами, не кліпаючи, він спостерігав за повільним рухом небесних світил, фіксуючи кожне відхилення Марса чи Юпітера. Вчителі відкрили йому стародавні мови мертвих народів, заклики до духів стихій та правила ведення таємних обрядів, що могли змінювати хід людських думок. Халдеї вчили його не просто дивитися на природу, а вловлювати найменші порушення рівноваги у світі: він навчився розуміти, як таємні закони неба відображаються на землі, і міг безпомилково пов'язати крик нічного птаха з падінням великих царств чи смертю могутнього володаря.

Ці роки суворої самотності та постійного споглядання випалили в його душі все юнацьке й легковажне. Після тих тривалих мандрів слова його стали короткими й влучними, наче удари загартованого меча. Голос набув такої внутрішньої сили й вібрації, що міг заспокоювати навіть розлюченого пустельного звіра, зупиняти отруту в ранах та вгамувати натовп, готовий до кривавого бунту. Він повернувся до рідного краю вже не просто талановитим шептуном, а визнаним майстром таємних наук.