Глава 14. Відрядження за любов'ю

Я стояла на четвереньках та старанно вимивала підлогу. Це ж треба було розлити гарячий солодкий чай. Весь кухоль. Так задумалась, так розмріялася, що махнула ручкою аки крилом лебединим і... і ось весь чай на підлозі. Краса, та й годі. Добре, що Віталіка немає, інакше сліди товстеньких лапок вже були б по всій квартирі. Бо Віталік, як кіт грунтовний та шалений, вважав, що там, де він не наслідив, фен-шуй неправильний. Пояснення капцем, що не треба чіпати фен-шуй, а треба дати мені спокійно прибрати, сприймалися з часткою презирства.

Зітхнувши, я кинула ганчірку в миску з водою. Чай виявився тільки початком. Бо потрібно помити всю підлогу, раптово ми примудрилися її засмітити, як хотіли. Особливо коли вчора бігали з тазиками, віником та шваброю. Руслан проявив себе вельми непоганим командиром. У всякому разі, розумів що робити краще мене. І вдвох ми впоралися куди швидше, ніж я б поралася одна.

До того ж зголосився з'їздити за їжею, а потім - за ремонтниками. При цьому робив все так, ніби... зазвичай так і робить. Тобто знає мене не один рік.

Для мене це дико і дивно. Тобто... Немає нічого дикого в тому, щоб допомогти дівчині з їжею, котом, залитою квартирою та смачним сніданком (хоча жерти міг би і трохи менше), але... з огляду на, що він начальник, а я підпорядкована, виглядає все дуже дивно.

Звичайно, можна і далі вдавати, що так і має бути, але... банально не хотілося. До того ж я прекрасно розуміла, що Руслан мені подобається. Тому я не проти, якщо він перейде до більш активних дій. До того ж тоді не доведеться шукати чоловіка або... забирати речі і з'їжджати кудись, якщо раптом він знайде іншу дамочку.

Що? Скажете, я розважлива і стервозна? Ну... а ви б відмовилися від того, що вам дісталося в гарному стані і приємному становищі? Так? Вітаю, ви дуже альтруїстичні і недалекоглядні.

Я, звичайно, теж не зразок. Як кожен футлярчик, вважаю, що не треба випускати свою скрипочку (сопілки, гобойчік, гитарку) за власні оксамитові межі, але... по-моєму, це правильно. У моєму житті не так багато прекрасних пропозицій, щоб розкидатися ними. Тому треба не випендрюватися та брати що дають. Нехай я не вважаю себе старою і непривабливою, але все ж оцінюю тверезо. Такого добра повно на вулицях. Отже, чим раніше Руслан зрозуміє, що вибір - зло, тим краще.

У цих роздумах я знову взялася за ганчірку. Однак в наступну секунду соловійком розлився по квартирі дзвінок. Зітхнувши та пробурмотівши щось про «старість не радість», я пішла відчиняти. Серце вже приготувалося йoкать, що Руслан повернувся так швидко з бригадою засмаглих м'язистих ремонтників, але... На порозі стояла Марія Семенівна в рожевому халаті, капцях з пуфиками, з сивим волоссям, накрученним на бигуді і акуратно захованим під сіточку.

- Добридень, дорогенька. Я тут пиріжків зробила, сама не подужаю, знаю, що любиш з яблуками, - посміхнулася вона, і тільки я зараз я зрозуміла, що в руках Марії Семенівни витягнуте блюдо, накрите щільним пакетом.

- Ви надто люб'язні, - пробурмотіла я, впускаючи сусідку.

Марія Семенівна - дивовижна жінка. Завжди в пошуках того самого чоловіка, який прийде і зробить її життя казкою. Це незважаючи на шістдесят два роки та три шлюби. Кожен раз Марія Семенівка сповнена надій і бажань. Її не бентежить нічого. За її словами, справжня любов знайде тебе де завгодно і коли завгодно. І неважливо, що за старістю років може по склерозу прийти ще і ще раз.

У зв'язку з цим Марія Семенівна горить бажанням прилаштувати мене за кам'яну стіну, чоловіче плече або хоча б за старого, але багатого.

«Дитинко, не буває страшно невиграшних варіантів, - завжди говорить вона, - а є гравці, які не вміють піддаватися».

В останні, зрозуміло, були записані жінки, а в варіанти - чоловіки. Загалом, в будь-якій грі важливо не вміння стати переможцем, а талант отримувати задоволення від процесу.

- Дорогенька, ну що? - сплеснула вона руками, поставивши блюдо на стіл. - Розповідай! Хто він такий? Багатий? Серйозний? Що вміє?

- Так, перестаньте, - відмахнулася я. - Це мій начальник.

Ну, не збрехала ж! Просто поки не хотілося нічого говорити. Можливо, Руслан всього-то й хоче, що обкрутити дурну провінційну дівчинку, отримати трохи сексу, ще чого-небудь та... все. Привести потім якусь силіконову кобилу і заявити: «А це моя нова дружина!»

Я з подивом зрозуміла, що, думаючи про це, ледве не скрегочу зубами. Треба ж. Здається, трохи сексу не завадить і мені. Напруга треба кудись скидати все-таки, чого не кажи.

- «Начальник» не означає «імпотент», - ні краплі не зніяковіла Марія Семенівна і, побачивши мій офігела погляд, хмикнула. - Не треба на мене так дивитися, я багато чого в житті встигла. І начальника... теж.

Що саме начальника «теж», я уточнювати не стала. І так ясно.

Довелося відкласти справи та сісти пити чай з пиріжками. Марія Семенівна жадала спілкування. І якимось неймовірним способом примудрилася вивідати у мене якісь факти про квартиру та «Ан-Лін». Все в загальному, звичайно, я намагалася відповідати дуже… тумано. Але Марія Семенівна - дама прониклива, прекрасно розуміє, що я не договорюю. Потрібно віддати їй належне, за горло не брала і подробиці не витрушує.