Кохання відьми

Не було чаклунів і відьом.

Але звідки легенди давні?

Розповім колись своїм дітям,

Як з тобою гуляли у травні.

Існувало тихеньке містечко,

В ньому відьом кипіло повно.

Вчила мати мене змалечку,

Що ховатися не гріховно.

Не навчили магію поважати,

Інквізиторів щодня споряджали.

Намагалася не помічати,

Поки тебе не пострічала.

Перший погляд — й одразу кохання,

Із цікавістю теж дивився.

Не хотіла ховати зітхання,

Швидко сам до мене схилився.

Все було неначе у казці.

Раптом тільки дрібниця маленька

Передувала великій сварці.

Дізнався правду, хто твоя миленька.

Вже надвечір мене пов’язали,

Привели як відьму у карцер.

Мало коси не відрізали,

Обіцяли зламати пальці.

І зізналась в причаруванні,

Тільки не моя в тім провина.

Мого серця торкнулось кохання,

А в душі здійнялась хуртовина.

Я клялася, не мала змоги

Опиратись коханого волі.

Не могла вже без допомоги

Душа ніжна тремтіла від болю.

Запевняла можливого ката,

Що у магії я безсила.

Але як була в одній хаті,

То ввижались під стріхою крила.

Пам’ятала погано кімнати,

З темного оксамиту ганчірку,

Поверх неї — дивнії карти,

На стіні — п’ятикутну зірку.

Не вагалась, назвала адресу,

Яку кожен твоєю вважає.

Фамільяр готовий до меси

Подарунки лихі відправляє.

Не минуло й години потому,

Змусили тебе появитись, 

Тихо плачу, прошусь додому,

Відмовляюсь на допит дивитись.

Невже дійсно знайшли атрибути,

Запідозрили у чаклунстві?

Дарма вирішив мене обманути,

Доведу тебе до безумства.

А на ранок мене відпустили,

Жертвою визнали привороту.

Повернусь до твоєї могили,

Не вдаючи брехливу скорботу.

Раптом ввечері на перехресті

Стрічаю блиск знайомих очей,

Зі скупих повільних жестів

Розумію загрозу речей.

Не сподівалася знову зустріти,

Здивуванню немає меж.

Роззираюсь, збираючись бігти,

Може, в лісі мене не знайдеш.

Швидко бігати вмієш на диво,

До дуба грубо мене притискаєш,

Посміхаєшся суворо й фальшиво,

Погрози злісні собі дозволяєш.

Заявляю: «Тебе не боюся. 

Можеш, що захоч говорити».

Не встигаю я одвернутись,

Починаєш магію творити.

Застигаю, не ховаючи подив.

Справедливі мої звинувачення? 

Відчуваю загрозливий подих,

Боротьби довгої передбачення.

Скільки мала дивна битва тривати?

Мені ніколи не зрозуміти.

Як не вирішили двох нас впіймати

Не довелося б із міста тікати.

Не з’єднаюсь з тобою у парі

Самостійна і вправна вже відьма.

Чому очі сміються карі?

Як посмів загорнути в обійми?

Не довірюсь, бо зміг обманути,

Не піду за знайомим слідом.

Припини за собою тягнути!

Не зважай на рум’янець літом.

Не збираюсь тебе дослухатись

Дуже дивні твої зізнання.

Не потрібно мене торкатись,

Віщувати вічне кохання.