Коханка Дантеса

Про графиню Софію Бобринську, колишню власницю міста Сміла на Черкащині, історики знають небагато. А про її найбурхливіший роман усього життя і взагалі не знає практично ніхто. І досі прекрасна графиня залишається жінкою-загадкою, зв’язавши в один любовний трикутник і свого чоловіка, і вбивцю Пушкіна Жоржа Дантеса.

ПРИЧАРУВАЛА ВНУКА КАТЕРИНИ II

Олексій Бобринський закохався до нестями. Його серце полонила фрейліна російської імператриці Олександри Федорівни, дружини Миколи I, графиня Софія Самойлова.

«Она была кроткой, миловидной, пленительной наружности. В глазах и улыбке ее были чувство, мысль и доброжелательная приветливость. Ясный, свежий, совершенно женский ум ее был развит и освещен необыкновенною образованностью. Европейские литературы были ей знакомы, не исключая и русской.

Жуковский, встретивший ее еще у двора императрицы, при которой она была фрейлиной, узнал ее, оценил, воспевал и остался с нею навсегда в самых дружеских сношениях», — стверджував друг графа поэт П.А.Вяземський.

Юна Софія завжди подобалась чоловікам. Кружева, рюші, діамантові сережки, перли на білосніжній шиї. Маленькі витончені руки з тоненькими змійками браслетів, висока зачіска, гордий і водночас звабний погляд — онук Катерини Великої був приречений кохати її все своє життя.

Розкішне весілля відгуляли 27 квітня 1821 року. Графу Бобринському від щастя хотілося літати. До речі, саме із Смілянського маєтку своєї дружини він зробив вирішальний крок до слави «цукрового короля» Російської імперії.

Але спочатку було кохання — пристрасне й жагуче.

Як згадував князь П.А.Вяземський, граф був «одной из благороднейших и в высшей степени сочувствующих личностей». Після закінчення військового училища він служить у гвардії.

Та душа його прагнула польоту, а руки — справжнього діла, і тому в 1828 році в чині ротмістра граф виходить у відставку.

Бобринський настільки боготворив власну дружину, що з поваги до неї сам зайнявся вирощуванням квітів. Софія Олександрівна дуже любила квіти, і щоб порадувати її, чоловік збудував триповерхову оранжерею.

Він любитиме дружину все своє життя. А її смерть у 1866 році стане для графа найбільшою трагедією. У сліпому коханні Олексій Бобринський простить графині й ту давню петербуржську зраду, про яку не міг не знати.

СОФІЯ БОБРИНСЬКА НЕ ВСТОЯЛА ПЕРЕД НАТИСКОМ ДАНТЕСА

У переписці імператриці Олександри Федорівни з графинею Бобринською знаходимо прозорий натяк на занадто близькі стосунки пані Софії з Жоржем Дантесом.

«Как вы поживаете на ваших Островах? Кто вас навещает, кто верен вашим предвечерним собраниям? Я вспоминаю бедного Дантеса, как он бродил перед вашим домом…» — писала імператриця своїй подрузі 21 липня 1838 року.

Сказано мало, але й водночас багато. Олександра Федорівна обережно торкається інтимних почуттів Бобринської, щоб не образити цим натяком, пояснює причину такого несподіваного спогаду — мовляв, читала «Онєгіна» Пушкіна, й опис дуелі нагадав їй «ту сумну історію».

Красавчик Дантес не просто так блукав перед будинком графині. Він заманював красуню в свої любовні сіті, часто бував на її вечірніх зібраннях і, врешті-решт, зумів стати бажаним гостем у салоні Бобринської.

«Смелый и развязный... очень красивый... избалованный постоянным успехом в дамском обществе, француз не пропускал вечера графини, открыто выражал ей свое восхищение, оказывал знаки внимания, отпускал комплименты.

Графиня поддавалась его обаянию. И вот, улучив подходящий момент, Дантес проявил бóльшую требовательность и сумел добиться успеха. Бушующая вокруг эпидемия сладострастия могла захватить и Бобринскую. Его пьянящий дурман не мог не щекотать нервов красивой и еще сравнительно молодой графини — ровесницы Императрицы.

Дурной пример заразителен. Коли сама царица безустанно меняла своих любовников, почему бы графине не вкусить этого не столь уж запретного сладостного плода?» — задає риторичне запитання російський історик Світлана Мрочковська-Балашова.

Вона переконана, що графиня в молодості була досвідченою «серцеїдкою».

Інша фрейліна імператриці, А.О.Смирнова-Россет, якось розповіла цікавий епізод із життя Бобринської (тоді ще Самойлової): закохані в Софію поет Жуковський та Василь Перовський влаштували між собою справжнє змагання — кого частіше обдарує ніжним поглядом красуня.

Під час обідів у Павловському палаці вони сідали навпроти графині, катали з хліба шарики й за їхньою допомогою відраховували кількість кинутих на кожного з конкурентів звабних поглядів юної Софії. Коли ж дівчина віддала руку й серце внуку Катерини II Олексію Бобринському, то Петровський у відчаї прострелив собі вказівний палець.

Однак незважаючи на схильність до флірту й романтичних стосунків, графиня була обережною, милою, розумною й навіть «благовірною» дамою. Принаймні, приводів до шалених ревнощів власному чоловіку вона не подавала.

«Здесь она пользуется репутацией любезной и остроумной женщины. Я совсем не нахожу ее красивой. Она показалась мне любезной, беседу ведет легко, но с легкой ноткой претенциозности», — записала 1 жовтня 1831 року в своєму щоденнику графиня Д.Ф. Фікельмон.

Саме завдяки цій обережності Софія Бобринська уникала різних пліток і не допускала напруженості в стосунках із чоловіком. Листи імператриці залишаються єдиним свідченням її прихованого, але бурного роману з Дантесом.

Їхні таємні інтимні стосунки, ймовірно, розпочалися ще в 1834 році й тривали до листопада наступного року. А потім легковажний кавалер захопився іншою жінкою — першою красунею Петербургу Наталі Пушкіною. І тому безжально кинув графиню.

«Именно в это время его легкое ухаживанье за «самым прелестным созданием в Петербурге» Натали Пушкиной превратилось в безумную страсть. Надо полагать, произошло это за несколько недель до его решения о разрыве с любовницей. А значит, в октябре, самое позднее — в первой половине ноября 1835 года», — вважає Світлана Мрочковська-Балашова.