- Глава 4 -

Устина

– Що ти тут робиш? – питаю розгублено. Я не очікувала, що Ян прийде сюди. Мені взагалі здавалося, що він вже забув про мій вчорашній візит. Та, як виявилося, не забув… 

– Взагалі-то, це ти просила мене про допомогу. Хіба ні? – Ян сідає на високий стілець, і тепер нас розділяє лише стійка. 

Я дуже розгублена зараз. Навіть не знаю, що сказати. Ян тут, і це має бути хороший знак, але щось мені зовсім не радісно. Відчуваю напругу кожною клітинкою тіла. 

– Просила, – киваю. – Але ти відмовив. 

– Як відмовив, так і можу погодитися, – посміхається переможно. 

– Чого ти хочеш, Яне? – питаю стримано, але всередині ще той ураган зараз. Я хочу, щоб Ян мені допоміг, але розумію, що у нього будуть свої умови, які мені точно не сподобаються. 

– Я дам тобі п’ять тисяч, – він нахиляється через стійку, а я дивлюсь в його очі й майже не дихаю. – Але ти чесно скажеш, навіщо вони тобі. 

– Це всі твої умови? – ціджу. 

– Не всі, – знову сідає рівно. – Приготуй мені еспресо. 

Він серйозно? Ян – власник величезної корпорації, буде пити каву в моїй кав’ярні? 

Каву я готую. Розумію, що всі наступні умови будуть озвучені після того, як я виконаю цю. Ставлю перед ним чашку і чекаю, коли він зробить ковток. Мені цікаво, яким буде його вердикт. Сподобається чи ні. 

Мій дідусь готував найкращу у світі каву. Мені до нього ще далеко, але я стараюсь. 

Ян бере чашку в руку, робить ковток і дивиться на мене. Мені так цікаво почути його вердикт, але його немає. 

– Сьогодні о шостій я чекаю тебе в офісі, – несподівано заявляє. – Обговоримо все, і якщо погодишся – отримаєш гроші. 

Я киваю і дуже сподіваюсь, що Ян зараз піде. В будь-яку мить тут може з’явитися бабуся, і я не впевнена, що вона зрадіє зустрічі з моїм колишнім. 

Ян робить ще ковток, залишає чашку на столі та збирається піти, але завмирає, коли до зали виходить бабуся. Вона теж його помічає і точно впізнає. Хмурить брови та прямує до нас. 

Ось тут я починаю хвилюватися. Не хочу, щоб бабуся дізналася, що я просила гроші у Яна. Їй не варто хвилюватися. Я не хочу втратити її, як втратила дідуся. 

– Доброго дня, Маріє Петрівно, – стримано говорить Ян. 

Бабуся розглядає його прискіпливо, і найдовше її погляд зупиняється на дорогому годиннику. 

– Чим зобов’язані? – питає зовсім непривітно. Бабуся як ніхто знає, як я плакала через розставання з Яном. І зараз вона точно не хоче, щоб ми бачилися. 

– У нас з Устиною є одна справа, – заявляє Ян, а мені кортить вилити каву йому на голову. Яка справа? Просто скажи, що проходив повз і вирішив зайти! 

– Яка справа? – бабуся грізно дивиться на мене, а мені кортить під землю провалитися. – Устино, ти мало сліз виплакала через нього?

Ну все, почалося.

Ян дивиться на мене, а я червонію до кінчиків вух. 

– Ба, це не те, про що ти подумала, – випалюю. – Між мною і Яном нічого немає. Він хоче, щоб я налаштувала кавовий апарат у нього в офісі, щоб кава була така ж смачна, як у нас. 

– Що за дурня? – фиркає бабуся. – Думаєш, я у це повірю? 

– Правильно. Не вірте, – несподівано влізає Ян. Хочу його придушити! – Ми з Устиною помирилися і хочемо налагодити стосунки. Розпочати з дружніх, а там видно буде. Тому тепер ви часто будете бачити мене тут. 

Та що він несе? Ми не друзі! 

– Ти нарешті зрозумів, що втратив хорошу дівчину? – питає бабуся, а я готова крізь землю провалитися. – Устина кохала тебе, ідіота, а твій батько все зруйнував!

– Зруйнував, коли запропонував їй гроші, а вона їх взяла? – цідить Ян. 

– Так! Досить! – втручаюсь. – Ба, все добре. Правда. Ми просто поговорили. Це нічого не змінює. 

– Дуже на це сподіваюсь, – бабуся дивиться на Яна з неприязню. – Ти її не вартий, хлопче! Навіть якщо у тебе будуть всі гроші цього світу! 

І тут я вдруге готова крізь землю провалитися, тому що саме гроші Яна мені й потрібні. Бабуся навіть не здогадується, що потрапила в десятку, а от Ян відкрито насміхається з мене. Його погляд говорить сам за себе, і мені дійсно прикро, що все так вийшло. 

Якби не кав’ярня, ноги б моєї не було в його офісі.