- Глава 3 -

Ян

Коли за Устиною закриваються двері, я відчуваю дуже сильне роздратування. Просто не очікував, що вона заявиться сюди після усього, що сталося між нами. Увесь цей час я намагався її ненавидіти. Викреслив зі свого життя як якийсь непотріб. Намагався жити далі без думок про неї, але варто було їй лише переступити поріг – і знову накрило. 

Ну як так?! 

– Яне Олексійовичу, у вас нарада через п’ять хвилин, – в кабінет заглядає Каріна, а мені кортить крикнути на неї. Розумію, що це не допоможе. Я сам сказав зібрати усіх. 

– Йду, – підводжусь і беру потрібну теку зі столу. – Скажеш Давиду Вікторовичу, щоб зайшов до мене після наради. 

– Так. Звісно, – киває. 

Не дарма я власник такої величезної корпорації. У мене є чудова здатність вимикати нав’язливі думки в голові й повністю віддаватись роботі. Але не цього разу. Я досі думаю про Устину. Колись мені здавалося, що знаю її всю, але помилився я тоді жорстко. 

Вона кинула мене і взяла гроші у мого батька. Як тепер насмілюється приходити та просити щось у мене?!

Я настільки злий, що зганяю свою злість на працівниках. Мені здається, що вони погано працюють, а це просто у мене паскудний день. 

Сорок хвилин минають швидко. Прочуханки отримують всі. Шкода тільки, що мені краще не стає. 

– Ого! Що це з тобою?! – питає Давид, коли повертаюсь в кабінет. Він вже сидить на дивані та п’є каву, закинувши ногу на ногу. – Поганий день?

– Паскудний просто, – зітхаю і падає в крісло поруч з ним. – Устина приходила. 

– Яка Ус…тина? – Давид спочатку не розуміє, а потім до нього доходить. – Оу, ну тепер все зрозуміло. 

Ми з Давидом знайомі ще зі школи. Його сім’я не така багата, як моя, але це не завадило нам стати найкращими друзями. Коли управління компанією перейшло в мої руки, я покликав його до себе на роботу, і зовсім про це не шкодую. Давид – начальник служби безпеки моєї компанії. А ще він може дістати для мене будь-яку інформацію. 

– Ти уявляєш, вона прийшла, щоб просити грошей! – продовжую закипати. – Мабуть, закінчилися ті, які їй дав мій батько. 

– Що вона сказала? – допитується друг, а я розповідаю йому все, як було. Я вдруге все це переживаю і не можу залишатися спокійним. – Яне, ти заспокойся. Я спробую розібратися.

– З чим розібратися? – не розумію. 

– Знайду на неї всю інформацію. Щось тут не так, – хмуриться. – Я впевнений, що Устина не прийшла б до тебе, якби ситуація дійсно не була критичною. 

– Я не розумію, – ціджу. – Ти її захищаєш?

– Просто розмірковую, – стенає плечима. – Через емоції ти не бачиш далі власного носа. А я бачу. 

Просто чудово! Давид вважає мене ідіотом! 

Я зітхаю, але дозволяю йому зробити те, що він задумав. Давид йде, а я повертаюся до роботи, хоча зробити це доволі важко. Всі думки про неї. До біса мій самоконтроль!

Навіть не знаю, як вдається дочекатися кінця робочого дня. Ще ніколи не було такого, щоб я поспішав залишити своє робоче місце. Хочу піти до Давида. Можливо, вже є якась інформація. І байдуже, що він сам би до мене прийшов, якби інформація дійсно була. 

Нетерпляче чекаю, поки ліфт їде вниз. Двері відкриваються, і я бачу Ілону. От же ж чорт!

– Янчику! – червоні уста дівчини розтягуються у щасливій усмішці. Вона кидається мені на шию і смачно цілує в губи. – Я так скучила! 

– Я теж, – видавлюю з себе. – Ти приїхала раніше.

– Ой, так вийшло, – відпускає мене і сама за руку хапає, переплітаючи наші пальці. – Жахливий відпочинок, якщо чесно. Я очікувала чогось кращого. 

– Мені шкода, – ми виходимо на вулицю, і я оглядаюсь назад. Схоже, розмову з Давидом доведеться відкласти. Йдемо до мого Мерседеса, і водій відкриває двері. Спочатку сідає Ілона, а тоді я. З іншого боку.

– Голодна? – питаю. – Поїдемо в ресторан?

– У мене є краща ідея, – яскраво усміхається. – Я вже домовилася з твоєю мамою. Вона запросила нас на вечерю. До речі, мої батьки також будуть.

От же ж… Сьогодні мені точно не до сімейних посиденьок, але відмовлятися немає сенсу. Ілона образиться і буде виїдати мені мозок. Я вже надто добре її знаю. Наскільки вона мила, настільки ж і може бути стервом. 

Ілона виросла з золотою ложкою в роті, і якщо щось буде не по її – вона світ переверне і все одно зробить по-своєму.