Адара
Яскраве сонце світить прямо в очі і це змушує мене їх відкрити. П’ятниця – той день якого я боялась. Сьогодні будуть мої заручини. Саме сьогодні я «залишусь» без свободи.
У голові були образи вчорашньої ночі. Батько, який виявився живим, маленькі брили льоду, що я створила своїми руками. І розмова – коли я розповіла Владу, що завтра у мене заручини.
***
Час був давно за північ. Втомлена я сиділа біля Влада, поки той готував лавандовий чай:
- Влад…-тихо прошепотіла я.
- Що, мила?- так само тио запитав він.
- Думаю, що я готова тобі розповісти…- він лише уважно кивнув,- завтра, точніше вже сьогодні станеться дещо… Ти майбуть знаєш, що у головного герцога є син – Водограй,- Влад стримано кивнув проягуючи мені чашку чаю,- Так ось, Водограй надумав собі, що я буду для нього хорошою дружиною і попросив моєї руки.-Влад напружився,- І завтра – свято в честь наших заручин.- Я закінчила і поглянула на Влада.
- Ти хочеш за нього заміж?- Запитав він.
- Ні. І не знаю чи зможу його полюбити після нашого весілля…
- А ти б втекла?
- Думаю, що так. Буде важко, але я хоча б не в «золотій клітці».
- Адо, на коли назначено ваше весілля?
- Точно не знаю, але точно через 2 роки.
- Чому так?
- Мені сьогодні шістнацять,- повідомила я і Влад глянув на мене.
- У тебе День народження?
- Так, ніколи не розуміла чому всі так радіють йому. Для мене цей день не відрізнявся нічим від інших.
- Адо, не повіриш для нас обох День народження – просто день.
- А коли у тебе?
- Як думаєш?
- Першого грудня?- посміхнулась я.
- І ти повністю права!
***
Потім я заснула на його плечі і він відніс мене додому. Я піднялась з ліжка і почула стук у двері:
-Адо! Прокидайся!- це був голос мами.
-Вже, мамо!- відповіла я. і двері відчинилися. Мама зайшла з посмішкою на вустах.
-Сьогодні, моїй любій доні шістнадцять та ще й заручини. Знай, що через годину прибуде мати Водограя – Анфіса та його сестра – Доротея. Ти маєш бути готова, бо заручини святкуватимемо саме у них.
-Добре, мамо, я зрозуміла.
-Адо,- заговорила мама серйозніше.- Ти повинна розуміти, що твоя роль у житті Водограя проста – бути вірною та хорошою дружиною, а також правильною матір’ю.
-Так, мамо, я це все розумію.- відповіла я, хоча у серці болісно защеміло.
-Добре, люба, а ось мій подарунок тобі,- мама протягнула завернуту в папір коробку.- Довго не засиджуйся.- і прикрила двері за собою.
Я розвернула пакунок і побачила косметику. Сурма, сік шафрану, рум’яна, золота фарба… Я ніколи не була фанаткою косметики. Проте приємно було отримати подарунок на своє шістнадцятиріччя.
Проте, збирання не було найкращим у цьому дні. Я одягнула жовту сукню на корсеті, хоча люто їх ненавиділа, але кожна дівчина, що досягала шістнадцяти мала починати їх носити. Я спустилась до низу, коли почула різні голоси:
-Адо! Люба невістко! Така доросла – вже шістнадцять… А згодую часи коли ти була ще маленькою дівчинкою…-почала мати Водограя.
-Думаю, що нам пора вирушати у дорогу, мамо, якщо ми хочемо встигнути все підготувати.- промовила Доротея.
-Ти права, доню, ходімо… Карета вже чекає…- Анфіса показала рукою на вихід і ми пішли.
Карета була синьо-чорна з елементами золота, а на дверцятах був герб родини Герцогів Андрієцьких. Два меча перехрещені. Один – червоний, а другий – чорний. А над ними корона. Мені завжди було цікаво чому так, адже вони не королівська родина.
Ми їхали за місто, їхній маєток славився своїми розмірами та садами. Я думала над своїми силами і згадала про наш зв’язок з Владом. І я захотіла почути його голос.
Я закрила очі і уявила, що між нами є така собі нитка, що поєднує нас і почала думати: «Влад, Влад, Влад, ти мене чуєш?»
- «Твої думки не можливо не почути, Адо.»-почула я у відповідь.
- «Це насправді? Ти не просто голос, що я хочу чути, а цілком реальний?»
- «Так, мила, я цілком реальний і хочу сказати, що ти досить вправна.»
- «Дякую, але щоб я робила без такго вчителя, як ти?»
- «Дай подумати… Правильно – нічого.»
- «Ти надто самовпевнений.»
- «Такий, який є.»- я навіть уявила, як він посміхається.
- «Ти посміхнувся?»
- «Так, але тобі вже пора.»- я розплющила очі і побачила, як три пари очей стурбовано дивляться на мене.
#13704 в Любовні романи
#3203 в Любовне фентезі
#2137 в Молодіжна проза
#948 в Підліткова проза
Відредаговано: 20.09.2024