Через шість тижнів після аварії Соломія приїхала до огорожі з іншого боку вулиці. Старий прохід для мешканців був закритий. На воротах майданчика висіла табличка підрядника, поряд стояв черговий із журналом.
Вона назвалася й показала запрошення для спостереження. Усередину будинку її не вели. Колега чекав біля відведеного місця за другою огорожею, де стояли монітор і складений стіл.
За минулі тижні з будинку не зробили місця для коротких приватних відвідувань. Соломія отримувала зведення про контроль доступу: хто й для чого заходив, коли виходив, які межі перевіряли. Роман і вона до своїх джерел не поверталися. Після передавання архіву й потрібних для справи матеріалів звичайні входи залишалися закритими.
Перед розбором знову перевірили всі початкові й змінені приміщення. Соломія бачила підсумок і окремі знімки останнього огляду. Живих усередині не було; обидві вставки лишалися на зафіксованих межах. Після перевірки вивели й самі групи. Відтоді, поки знімали верхні конструкції, кожний наступний доступ погоджували з виконавцем робіт.
Колега розгорнув на столі план. Поруч лежала інша тека, якої не було в перші два дні: окреме рішення уповноваженого органу, звіт за результатами обстеження й документація підрядника на демонтаж. Пошуковий підсумок був одним із доданих матеріалів, не заміною решти.
— Сьогодні дійдуть до цих двох ділянок, — сказав він. — Місце для вас тут. Якщо треба відійти, кажіть мені.
Соломія поклала свій телефон у сумку. Колега перевіряв роботу зв'язку з майстром. Дозволу почати від неї не чекали.
Даху й більшої частини третього поверху вже не було. Будинок здавався нижчим, оголеним зверху. Вуличну частину розкрили в послідовності, передбаченій робочою схемою; за нею тепер проглядали окремі внутрішні стіни другого поверху. Зруйновану передню смугу не закривав настил, на якому можна було б стояти. До внутрішніх кімнат для спостереження ніхто не йшов.
Камера на окремій винесеній стрілі наблизила зображення з боку розкритого фасаду. Оператор залишався ззовні. Він показав початкові межі шостої квартири, тоді справжній передпокій. Соломія впізнала нішу лічильника, вже без кришки. Під нею темнів цегляний уступ.
За чорною смугою була столова.
Лампа світила над столом, хоча навколо колишньої квартири стояло денне світло. Ірина зсувала на папір хлібні крихти. Її рука рухалася легко, далі вона взяла журнал і почала шукати сторінку. На краю екрана було видно відчинену комору.
Соломія сперлася долонями об стіл перед монітором.
— Оце залишалося після виходу, — сказала вона колезі.
— Є в останньому огляді.
Він звірив зображення з позначеними межами, попросив оператора не втрачати справжнього краю стіни поруч. Камера трохи відійшла. Тепер у кадр потрапляли і відтворений стіл, і рештки старого обрамлення.
Марта прийшла, коли закінчували цю перевірку. Черговий провів її до того самого зовнішнього місця. Вона стала збоку, не перед екраном.
— Я можу тут побути? — спитала.
Колега показав межу, за яку не можна виходити. Марта кивнула, поставила сумку біля ніг. З неї стирчав край звичайної пляшки води.
— Ви скажете мені після? — звернулася вона до Соломії.
— Скажу.
Марта подивилася на лампу в столовій і відвернулася до вулиці. Соломія посунула до неї стілець. Марта сіла, розстебнула й знову застебнула кишеню сумки.
Майстер підтвердив, що робоча зона вільна. За огорожею людей відвели від визначеної ділянки; останній голос у рації назвав своє місце. Камера залишалася на незалежній опорі ззовні, над зоною, куди не посилали людину.
Почали зі справжніх конструкцій.
На плані внутрішня столова була маленьким об'ємом, який Соломія могла обвести одним пальцем. У його межах уже поетапно прибрали верхню плиту й частини перегородок. Великий стіл лишався там, де не мав уміщатися, поки старе місце ще замикав останній фрагмент стіни з обрамленням біля чорного порога.
Соломія стежила за справжньою цеглою. Ірина перегорнула сторінку. Не підвела очей на шум, який долинав до них із майданчика.
Виконавець зупинився після чергового зняття, звірив положення техніки. Короткий звіт із рації було чути краще за сам механізм. Колега відповів і попросив залишити загальний вигляд у кадрі.
Потім остання частина, яка ще утворювала початкову столову, відійшла від решток підлоги.
Соломія побачила близьку відкриту конструкцію там, де щойно була дальня стіна кімнати.
Стіл не падав. Журнал не летів услід за рукою. На екрані лишилися справжні нерівні краї й денне світло за ними; глибина столової зникла разом із лампою та жінкою. Камера продовжувала рухатися, повільно вирівнюючи вид на ту саму ділянку.
У рації сказали зупинитися.
Механізм завмер. Пил пройшов повз ближній край кадру й розсіявся. Тепер було видно весь розкритий край: близьку цеглу, уламок справжнього плінтуса, денне світло в прорізі. Стола й жіночої постаті не було.
Соломія не відразу знайшла голос.
— Більше немає відтвореної столової, — сказала вона. — Комори теж не видно. Початковий об'єм прибраний.
Колега попросив зняти суміжну ділянку. Камера показала місце, де під час пошуку починався змінений зв'язок. Замість нової дерев'яної поверхні відкрилися рештки справжньої внутрішньої стіни. Від них до протилежного краю більше не йшов коридор, що повертав до труби. Самі зруйновані конструкції лишалися на місці.
Результат зафіксували. Виконавець отримав наступне завдання.
Марта сиділа, поклавши руки на сумку.
— Уже? — спитала вона.
Соломія повернулася до неї.
— Так. Столової й Ірини більше немає. Те місце прибрали.
Марта притисла губи. Кивнула один раз і дістала пляшку, але довго не відкручувала.
— Я напишу йому сама, — сказала вона.
Соломія не питала, як. Поставила поряд другу склянку з водою, яку принесли для спостерігачів. Марта пересунула її ближче, не піднімаючи голови.
Відредаговано: 03.11.2026