Коли Соломія повернула телефон до себе, на екрані вже було видно верхні двері із зовнішнього боку. Чиясь рукавиця провела по вузькій щілині й відступила.
— Ми за ними, — сказав незнайомий голос. — Дійшли задніми сходами. Чекаємо вас ізсередини.
Данило спитав про нижній підхід.
Оксана відповіла, що над дворовими дверима прибрали нестійкі шматки, пошкоджене місце підперли за рішенням колеги. Вхід і самі задні сходи перевірили; працівник із ключем лишався при нижніх дверях. Стежили за опорами й огородженою ділянкою окремо. Тепер там могли працювати й приймати людей.
Соломія дивилася на чужу рукавицю в освітленому кадрі. Поки вони повзли від комори до порога, хтось ззовні теж дістався до свого боку. До знайомих дверей.
Данило пояснив, що потрібні складені м'які ноші. Дениса до восьмої ще треба було довести, а самого Романа лишити не можна було. Ззовні запропонували протягти полотно й невелике спорядження над стулкою.
— Я принесу, — сказала Соломія.
Данило звірив із нею короткий шлях звичайним коридором. Сам лишався з Романом біля справжньої стіни; Денис і Назар сиділи під лічильником. Джерело було за спиною рятувальника, Роман не міг повернутися до нього, не пройшовши повз Данила.
Соломія склала схему й разом з олівцем сунула до кишені штанів. Данило підвів Романа, став між ним і столовою. Соломія взяла телефон і ліхтар. По рації назвали її перехід. Вона пройшла повз сьому до відчиненої восьмої. Шафа стояла в тому самому перекосі, її верх упирався в коробку задніх дверей. Зі сходів просунули над полотном складену тканину; Соломія прийняла легкий згорток, потім невеликий пакунок зі спорядженням і повернулася до шостої.
Данило й Роман стояли біля справжньої стіни так, як вона їх лишила. Ірина прибирала зі столу тарілки. Коричневий плінтус під отвором був біля того самого відколу.
Назар підняв голову від Дениса.
— У лікарню поїдемо разом, — сказав він другові.
— Якщо в одну повезуть.
— Тоді телефоном.
Денис кивнув і поклав долоню на свою кишеню. У Соломії задзвонила мати. Вона відхилила виклик, написала: «Уже ведемо людей. Передзвоню надворі». Не додала «все добре». До виходу ще треба було дістатися.
Серед переданого спорядження були фіксатори для рук, які дав поліцейський біля зовнішньої групи. Данило зв'язався з Оксаною, тоді зафіксував Романові руки перед тулубом і перевірив, чи не затісно. Чоловік почав заперечувати, що нікуди вже не йде.
— Ви щойно хапали людей і впиралися в двері, — відповів Данило. — До виходу будете під наглядом.
Він не відпустив Романа самого. Попросив Соломію розгорнути ноші, пояснив Денисові, як підсунути полотно під себе. Хлопець по черзі розвантажував стегна на руках, Соломія підтримувала ногу. Вона склала край під травмованою ногою так, як показував Данило, щоб стопа не чіплялася за підлогу. Куртка звільнилася; вона накинула її на плечі.
Далі вони рухалися разом звичайним коридором. Денис сидів на м'яких ношах, пересувався здоровою ногою й руками. Соломія допомагала полотну ковзати, підтримувала травмовану ногу на нерівностях. Данило вів Романа на кілька кроків попереду й зупинявся, коли зупинявся Денис. Назар ішов останнім, ніс тільки власний рюкзак, свій телефон тримав лівою.
Біля сьомої Соломія випросталася, чекаючи, поки хлопець переведе подих. Звідси Данило й Роман були видні повністю. Чоловік стояв боком до справжньої стіни, рятувальник тримав його вище ліктя. За відчиненими дверима шостої лишався чорний поріг; ніхто не повертався через нього.
У передпокої восьмої Дениса влаштували біля справжньої бічної стіни, ближче до квартирного входу. Звідти його можна було подати до задніх дверей, не оминаючи шафу. Сама шафа стояла далі; між нею й хлопцем залишили вільний простір.
Романа посадили по другий бік входу. На вимогу Данила він указав, у якій кишені ключі, й рятувальник дістав зв'язку. Коли спитали про шафу, вказав на маленький плоский ключ.
— Нижній замок ним. Верхній і так...
Він не договорив.
Назар сів так, щоб бачити Романа, не наближаючись до нього. Позаду хлопця була справжня стіна, поруч — Денис. Ніхто не лишав йому завдання втримати чоловіка силою. Данило працюватиме за кілька кроків, у тому самому передпокої.
Роман потер зв'язаними руками лоба.
— Ви ж самі потім скажете, що я погодився.
— Я скажу, що бачив, — відповів Денис.
Соломія надягла куртку як слід, просунувши руки в рукави. Переклала складену схему з кишені штанів до внутрішньої кишені куртки, олівець — поруч. Свій телефон лишила на низькому справжньому виступі біля квартирних дверей, повернувши камеру до шафи.
Бічна кімната Андрія була далі праворуч, під стрічкою. Для роботи біля виходу до неї не заходили. Соломія поставила ліхтар на підлогу, спрямувала до металевої підставки.
За задніми дверима хтось тричі постукав по полотну й назвався. Рятувальник, який мав увійти, був Олег. Він уточнив, де стоїть шафа, і попросив Данила підняти світло до верху.
Стулка дверей відкрилася лише на кілька сантиметрів. У щілині було видно освітлену сходову площадку. Її лівий край затуляв корпус шафи; вище корпусу до зміщеної коробки лишався вузький нерівний проміжок.
Звідти просунули плоску стрічку ременя.
Данило прийняв її, провів навколо шафи й повернув кінець назовні. По той бік вибрали слабину. Ремінь натягнувся на дереві, утримуючи високий корпус від падіння в передпокій, поки з ним працюватимуть. Соломія бачила, куди він лягав; край тріснутого скла залишався осторонь.
— Зараз дверцята не смикаємо, — сказав Данило. — Спочатку скло.
Він попросив стрічку й захист для рук, які передали разом з іншим спорядженням. Прикрив пошкоджену стулку, закріпив тріснуту частину. Соломія подавала те, що він називав, і забирала порожні обгортки. Руки слухалися погано: вузький кінець липкої стрічки двічі приліпився до рукавиці.
— Дайте сюди, — сказав Данило без роздратування.
Відредаговано: 03.11.2026