Данило намалював стрілку на справжній стіні біля труби. Під нею Соломія наклеїла коротку смужку стрічки, яку він подав. Кінець загорнула назовні, щоб мітку можна було впізнати не лише за кольором.
Назар стояв біля п'ятої. Його попросили залишатися в цьому місці й світити на початок проходу. Він слухав, але весь час озирався до сьомої.
— Тут нас чекаєш, — повторив Данило. — Якщо голос буде не звідси, не йдеш за ним.
Соломія повернула ліхтар униз. В отворі, де була головна площадка, підлога на вигляд лишалася суцільною. Її край не закінчувався перед провалом; просто далі йшов коридор, якого за цією стіною не могло бути.
— Нагору вхід був праворуч від спуску, — сказала вона. — Але спершу одна площадка. Ось ця.
Данило подивився на її маленьку схему й повідомив Оксані, що вони виконують одну перевірку в межах видимості. Вона підтвердила: знизу нову групу до них не направляють. Зовнішні люди залишаються на своїй стороні, поки не буде зрозуміло, що вони бачать.
Він пішов першим. Соломія трималася за кілька кроків, стежачи за його світлом і справжнім плінтусом. До повороту вона ще бачила Назара через плече.
За поворотом мала відкритися темна вертикаль сходів.
Натомість перед Данилом виникли двері п'ятої квартири. Він зупинився. Соломія впізнала світлий слід від знятої таблички поруч, нижче — подряпину, на яку дивилася ще вчора. Потім побачила Назара з іншого боку.
Хлопець витріщився на них.
— Ви звідки?
Соломія повела світлом по стіні. Стрілка була там, де Данило щойно намалював її. Під стрілкою — стрічка із загнутим кінцем. Труба лишалася справжньою, холодною під пальцями. Вони повернулися до неї, не пройшовши ні маршу вниз.
Данило не повів їх удруге.
— Вийшли до свого початку, — передав він Оксані. — Входу на площадку немає. З коридору втратили обидва напрямки головних сходів.
Назар наблизився до намальованої стрілки.
— А якщо швидше?
— Ні, — сказала Соломія. — Ми не запізнилися на сходи. Тут інший зв'язок.
Вона розправила аркуш. На схемі верхній і нижній марші починалися за одним отвором, який вони щойно пройшли й не знайшли. Іншого доступу нагору з цього коридору не було.
Соломія поклала папір до кишені. Їй не хотілося дивитися на схему довше, ніж на справжню стіну.
Оксана повідомила, що з вулиці готують підхід до вікна сьомої. Спочатку звірять місце, де мав бути Денис. З боку двору обстежують пошкоджений вхід і ділянку над ним; на задні сходи поки не заводять людей. Розбирання чи робота із шафою із того боку чекатимуть забезпеченого підходу.
— Скільки? — спитав Назар.
— Вони працюють, — сказав Данило.
Назар не відвернувся.
— Я не питаю, чи працюють.
Данило глянув на нього й узяв рацію ближче до рота.
— Дайте, коли матимете перевірений час. Нам потрібно знати, що можна зробити паралельно.
Соломія відчула до нього вдячність. Не за відповідь — її ще не було. За те, що він не став удавати, наче Назарові досить правильної інтонації.
До сьомої вони повернулися тим самим звичайним коридором. Двері квартири залишалися відчинені. По внутрішньому боці підлога була під ногами; біля кухонного отвору, де зник Денис, усе ще стояв коричневий злам. Через нього не можна було пройти до шафки тим кроком, який Соломія запам'ятала.
Данило лишив Назара в передпокої. Соломію покликав до місця, звідки можна було посвітити в бік фасаду, не виходячи на пошкоджене.
Справжнє вікно було далеко. Вони бачили його з краю отвору, повз новий простінок. Між внутрішньою підлогою, де стояла Соломія, й підвіконням темніла порожнеча. Далі внизу лежали уламки; подекуди з них стирчали обірвані краї оздоблення. До скла прилягав вузький залишок колишнього кухонного простору. Не ціла кімната, через яку можна було перейти.
Соломія відчула, як ноги мимоволі хочуть відступити ще, хоча стояла вже в глибині дозволеного передпокою.
— Отут він був? — спитав Данило.
Вона показала на внутрішній бік, ближче до них, який тепер забирав чужий коричневий кут.
— Там шафка. Не біля вікна. Коли все змінилося, він повертався звідси до виходу.
Данило передав назовні. Не запропонував Назарові відтворити Денисів крок.
Вони почули низький шум із вулиці. У вікні промайнув білий промінь, піднявся вище, пройшов по склу. Соломія повернула свій ліхтар у той бік.
— Нас бачать?
Данило уточнив по рації. Назовні попросили втримати світло.
Соломія спрямувала його не на скло, а на край підлоги перед собою. Білий промінь із кошика пішов назустріч, ліг на підвіконня й спустився вниз. Світло не з'єднало два місця. Воно показало порожній проміжок між ними.
Зовнішній рятувальник стояв у кошику підйомника навпроти справжнього вікна. Соломія бачила частину його каски та плече за склом, чула по рації, що він оглядає доступний йому старий кухонний об'єм.
— Людини тут не бачу. Показуйте ще раз напрямок.
Вона провела ліхтарем до коричневого зламу. Ззовні відповіли, що світло з'являється не там, де за планом мала стояти внутрішня шафка. Данило попросив не шукати Дениса лише під вікном: після зміни з'єднання вони не могли стверджувати, що він досі в цьому об'ємі.
Назар підійшов ближче.
— Денисе! — гукнув він.
Його голос ударив по справжній зовнішній стіні й повернувся в порожній кухонний простір. Рятувальник у кошику повернув ліхтар. Той освітив старий трубний вивід біля вікна, смугу плінтуса, край зламаної підлоги. Хлопця там не було видно.
Назар ступив повз Соломію, намагаючись показати рукою.
— Не там. Лівіше. Він був отам, я ж бачив.
— Назаре, до мене, — сказав Данило.
Хлопець не зробив нового кроку до вікна. Замість цього нахилився, ніби з меншої висоти міг побачити за коричневий простінок. Підошва поїхала на пилу біля нерівного краю. Назар упав на коліно й виставив праву руку на уламок, який здавався частиною підлоги.
Відредаговано: 03.11.2026