Денис ступив до неї, і світло на його черевику змінилося.
Ще мить тому ліхтар висвітлював сіру підлогу біля шафки. Тепер під ногою була широка темна дошка. Денис глянув униз, відсмикнув руку від дверцят, і Соломія побачила за його плечем край стіни, якої там не було.
— Стій, — сказала вона. — До мене.
Він повернувся всім тілом. Отвір між ними витягнувся вбік, ніби Соломія дивилася на нього крізь двері, які хтось повертав. Вона ще бачила Денисове обличчя, світлу смугу на комірі. Потім їх перекрив простінок із коричневим малюнком.
Соломія простягнула руку.
Там, де щойно був вільний прохід до кухні, стояла близька глуха поверхня. Вона вдарилася об неї долонею. Відчула тверде під фарбою, провела пальцями до краю. Кухонна шафка лишалася видна збоку, але вже не з того отвору.
— Денисе!
Назар штовхнувся повз неї. Данило вхопив його за лямку рюкзака, не даючи ступити туди, де Соломія більше не могла простежити підлогу.
— Назад. Тут стійте.
— Він же сюди йшов!
— Бачив. Назад, Назаре.
Данило поставив хлопця поруч із нею й посвітив уздовж нової стіни. Там, де мав починатися доступний кухонний простір, утворився вузький злам. За ним світло губилося, не доходячи до знайомої нижньої шафки.
Соломія обернулася до Данила.
— Він був біля внутрішньої стіни. За огорожу не йшов. Почав виходити.
— Знаю. Я теж бачив останній крок.
Рятувальник натиснув рацію.
— У сьомій змінився прохід до кухні. Денис за новою межею, прямого доступу немає. Соломія й Назар зі мною на звичайній підлозі.
На годиннику телефона, який Соломія досі тримала після Оксаниного дзвінка, було 19:05.
Оксана відповіла відразу. Попросила назвати останнє місце Дениса й не заводити за ним двох інших. Данило повторив: внутрішня стіна кухні, шафка, початок виходу. Не вікно. Він переставив ліхтар нижче й присів, щоб побачити, чи лишилася смуга справжньої підлоги за зламом.
Соломія подала йому свій ліхтар. Промінь пішов уздовж плінтуса, відбився від близької поверхні й не дістався до людини.
— Денисе, озовися! — гукнув Данило.
Назар стояв зовсім поруч. Дихав крізь відкритий рот, стежив за світлом так напружено, ніби міг ним витягнути друга назад.
Відповіді не було.
Соломія побачила на тумбі Денисів телефон. Він поклав його там перед останнім знімком шафки. Її перша думка подзвонити йому стала зайвою: екран лежав за крок від неї.
Вона гукнула ще раз. Їй здалося, що з глибини долинув короткий звук, але за ним не було слова. Данило підвівся й повернув Соломії ліхтар. Відкритий кухонний прохід, який він щойно перевіряв, перестав бути тим шляхом.
— Оксано, з цього місця не дістаємо. Потрібно ззовні звірити кухонне вікно, — передав він. — Зараз відводжу двох із сьомої.
Назар зробив крок уперед.
— Я там жив. Я знаю, як...
— Тут уже не так, як ти знаєш.
Данило став між ним і зламом. Соломія взяла Назара за плече з іншого боку.
— Подивися на мене.
Він не повернув голови.
— Ти бачив, куди він пішов? — спитала вона.
— Бачив. Просто тут був. Поряд.
— Я теж. Я можу сказати їм те саме. Але зараз назад.
На останньому слові Назар подивився на неї. У його очах було таке обурення, що Соломія відчула, як власна рука слабне на його плечі. Знати правильний напрямок і повести в ньому людину, чий друг зник за два кроки, виявилося різними справами.
Вона не відпустила.
Данило повернув ліхтар до передпокою.
— Виходимо в коридор. Разом.
Соломія, проходячи повз тумбу, підхопила Денисів телефон. Він лежав на самому краю. Вона сунула його до зовнішньої кишені, не зупиняючись, і вивела Назара до квартирного порога.
На телефоні було 19:07. З рації долинув різкий голос зовнішнього працівника:
— Задні сходи. Зверху щойно посипалося. Відходимо!
Оксана перепитала про двох.
— Обоє відходимо вниз. Не встигли відтиснути.
Соломія почула стукіт, уривчастий, глухий у тісному просторі сходів. Данило притримав їх у дверях сьомої, поки вислухав повідомлення. Не направив до заднього виходу.
— Резерв не використовувати, — сказала Оксана. — Головними виходьте. Група від задніх дверей відійшла, вхід огороджують.
Данило показав Назарові вперед, у загальний коридор.
— Ліворуч. До головних.
Соломія ступила слідом і почула над собою тріск.
Не з боку нової стіни. Спереду, там, де за закритими кімнатами були справжні вікна. Звук пройшов уздовж ряду квартир, і підлога під нею здригнулася так, що довелося схопитися за одвірок.
Данило смикнув їх до глухої внутрішньої стіни.
Повітря вдарило з кухонного отвору. Слідом ударив пил. Соломія не бачила, що саме летить: перед очима відразу стала сіра муть, у промені ліхтаря закрутилися дрібні частинки. У передній частині щось важке впало вниз. Звук був довший за поштовх і закінчився ще одним ударом знизу.
Назар сів на підлогу, притиснувши передпліччя до обличчя. Соломія опинилася навколішки біля нього. Данило лишився над ними, відводячи їх плечем від квартирного отвору, звідки йшов пил.
Вона вдихнула й закашлялася. У роті скрипіло на зубах. Край каски з'їхав на брову; Соломія поправила його, намагаючись не втратити ліхтар.
Десь унизу закричали. Голос одразу перекрив шум осипу. Данило натискав рацію, але спершу Соломія не розібрала його слів.
— ...внутрішній коридор. Троє тут. Передня смуга впала.
Оксана відповіла. Її голос залишався розбірливим, і від цього Соломія змогла підняти голову. Ззовні людей відводили далі. Біля дворового входу було нове пошкодження над дверима; до нього більше не підходили, поки не перевірять.
Соломія глянула на телефон. 19:08. Цифри розпливлися від сліз, які виступили в очах від пилу.
— Денис! — крикнув Назар.
Він уже намагався підвестися. Данило притиснув його плече до стіни.
Відредаговано: 03.11.2026