Розділ 14. Як обдурити пірата

— От така от хвилююча історія... — сказала Тіама, сидячи на краю оглядового столу поруч із Тіріганом. — Відверто кажучи, мені було по-справжньому страшно.

— Погана людина... — позаду глухо загудів величезний Тіктак. — Небезпечний. Нам треба бути дуже обережними.

— Ну, слава богам, тут він нас точно не дістане, — похмуро озвався Тіріган. — Дякуємо цьому вічно живучому імперському центуріону. А то плавали б ми вже на розбитому кораблі на орбіті.

— Це точно! — Тіама уважно оглянула брата. — Ти сам як, герою? Виглядаєш, якщо чесно, доволі хріново.

— Краще, звісно, — Тіріган подивився на рану, що загоювалася на передпліччі, усе ще вкриту шаром щільної біогелевої піни. — А ти, доку, що скажеш?

— Пані Тіамо...

— От тільки давай без «пані»! — роздратовано перебила дівчина. — У нас на аванпості таке не заведено.

— Гаразд, — кивнув медичний дроїд. — З вашим братом уже все гаразд, за кілька днів він повністю стане до строю. Мені бракує деяких специфічних інгредієнтів для синтезу ліків, а так я вже сьогодні поставив би його на ноги. І дякую за нові накопичувачі живлення та комплексну діагностику моїх систем, — дроїд із вдячністю подивився на Тірігана. — Особисто я почуваюся просто чудово!

— Ну, хоч комусь тут добре, — усміхнулася Тіама.

— Зрозуміло одне: відсидітися в цій норі у нас не вийде, — зітхнув Тіріган. — Цей Рікар нікуди не дінеться, а ми з нашим феноменальним везінням рано чи пізно точно перетнемося з його людьми.

— Я перевірив зовнішні гармати та стаціонарні системи наведення аванпосту, — басом втрутився Тіктак. — Усе в повному порядку. Сюди непоміченим ніхто точно не пробереться, гарантую!

— Ех, гарант ти наш... — із легким сумом усміхнулася дівчина. — Дякую, здоровило, у будь-якому разі.

— Дозвольте, я поділюся своїми спогадами? — раптом голосно й чітко промовив Скальпель.

— Неочікувано... Але давай! Я люблю душевні історії з життя бойових дроїдів, — засміялася Тіама.

— Сарказм я оцінив... — анітрохи не образився медик. — Тіамо, я, між іншим, високоадаптивна модель, що самонавчається.

— Пробач, доку, я без задньої думки, — Тіама зручніше вмостилася в кріслі. — Заводь свій монолог!

— У нашому полку, — почав дроїд, його лінзи трохи потьмяніли, програючи старі архіви, — служив один офіцер. Начебто й за вислугою років давно мав бути майором, а все ходив у лейтенантах. Солдати його не любили й панічно боялися. Дворянин, інтелектуал, завжди ввічливо усміхався, охайно вдягався й був підкреслено люб'язним — навіть зі мною. Але його підлеглі чомусь постійно гинули. То на планових навчаннях, то в банальних рейдах, то просто в спонтанних нічних поножовщинах у казармі... І завжди смертниками виявлявся саме його підрозділ.

— Хороший мужик... — натужно всміхнувся Тіріган. — Зі смертю, мабуть, близьке знайомство водив.

— Ви здивуєтеся, Тірігане, але саме так солдати про нього й говорили. Здавалося, ця чужа загибель приносила йому тонке естетичне задоволення. І головне: сам він завжди залишався абсолютно ні до чого. З погляду Статуту — ідеальний офіцер.

— Ну і до чого ти це розповідаєш, доку? — примружилася Тіама.

— А до того, що одного разу, під час найзвичайніших навчань на полігоні, він загинув. Шалена куля... просто в спину, — багатозначно підсумував Скальпель.

— Свої ж солдати пристрелили? — здогадався Тіктак.

— Можливо, — сухо відповів Скальпель і, розвернувшись, заглибився в налаштування медичного синтезатора.

— М-да... Повчальна й доволі сумна історія, — задумливо промовила Тіама.

— Не просто повчальна, сестричко! — Тіріган із азартною усмішкою глянув на дівчину. — Це ж пряме керівництво до дії! Ти що, не зрозуміла?

— Осяй мене своєю мудрістю, Тірі. Бо я після зустрічі з тим майором трохи поглупішала.

— Треба зробити так, сестричко, щоб люди Рікара самі його позбулися!

Тіама випросталася в кріслі:

— Думку вловила... Перетравлюю.

— І як це зробити? — почухав потилицю Тіктак.

— Як — поки що точно не знаю, але головне завдання — позбавити його організацію стабільного доходу. Перекрити грошовий потік! — очі Тірігана заблищали. — У нього ж у підпорядкуванні самі покидьки й кримінальники. Без регулярних виплат вони швидко почнуть розбігатися, йти у «вільне плавання» й натикатися на імперські патрулі. Мізків у них вистачає тільки на силові нальоти.

— Усе це, звісно, красиво й чудово, — зітхнула дівчина. — Але виконати таку комбінацію буде ой як непросто. А поки що, на жаль, нам доведеться пограти за його правилами й заплатити данину.

— Згоден, сестричко. Від кількох монет ми не збідніємо, зате здобудемо цінну інформацію.

— То ти в нас тепер не бідний наречений! — Тіама спритно відважила пораненому братові легкого потиличника. — Чого ти дівчину ігноруєш, га?! Вона там на Уруку плаче, хвилюється, працювати нормально не може!

— Та я ніби трохи поранений! — прикриваючи голову здоровою рукою, виправдовувався хлопець. — Не хотів її завчасно хвилювати.

— Щоб сьогодні ж зв'язався з нею й приділив увагу, бовдуре! А ти — простеж! — вона тицьнула пальцем у Скальпеля.

— Так точно, командире! — дроїд миттєво віддав честь і тут же здивовано блимнув лінзами: — А чому я?

— Бо я так сказала!

— Це дуже вагомий аргумент, — погодився лікар. — Простежу.

— Тіктаку, готуй ангар під новий аукціонний товар. Треба все перебрати й відкласти суворо за цим списком, — Тіама кинула дроїду кристал пам'яті з позначками Плутоса.

— Усе зроблю, — кивнув здоровило.

— Ну все, хлопці... Я відпочивати. Не турбуйте мене годин із шість. Усе-таки керувати вами — це неймовірно виснажливо! — заявила дівчина й вальяжно випливла з медблока.

— Нехай відпочине... Натерпілася, бідолашна, — важко зітхнув Тіріган, відкидаючись назад на м'який валик.

Скальпель підійшов до оглядового столу, обережно знімаючи відпрацьований шар загоювальної піни й оглядаючи рану.