Розділ 12. «Спробуєш померти — пристрелю!»

— Так, давай обережніше... Тут поріжок. Переступаємо!

— Тіа, я можу ходити сам, просто слабкість... — Тіріган важко подивився на сестру, трохи зависнувши на її плечі. — Хоча за турботу — дякую.

— Та яка турбота! Ти ж моє єдине вкладення у світле й багате майбутнє, — пробурмотіла Тіама, дбайливо підтримуючи блідого, знесиленого брата на виході зі шлюзу кліпера.

— Тіа... ти можеш хоч іноді не бути такою гадюкою, а?

— Ні, мій хороший, не можу. Це, мабуть, невиліковна генна мутація. А ти чого стоїш, бовдуре з приймачем?! Не бачиш — він поранений!

— Та я вже біжу-у-у! — Тіктак миттєво кинув зварювальні інструменти й, важко гуркочучи по металу палуби ангара своїми новими суглобами, рвонув до кліпера.

— Ну ти й гучний... Голова від тебе розболілася, — Тіама приклала долоню до чола. — І температура, схоже, піднімається... Бери його, він важкий.

Передаючи Тірігана, що безсило повис, на руки дроїду, дівчина важко зітхнула:

— Ох, це, мабуть, на нервовому ґрунті...

Тіама безсило сперлася спиною об гермодвері шлюзу.

— У змій немає ні нервів, ні температури, — тихо прошепотів Тіріган, ховаючись за широкою спиною дроїда.

— Ах ти... Ну, якби ти не був поранений, я б тебе просто тут...

— Припиніть, будь ласка! — суворим басом перебив їх Тіктак. — Його потрібно терміново транспортувати до медблоку. Тільки там ліків майже немає.

— Чудово! — Тіама витягла з кишені армійську аптечку й простягнула дроїду. — Синтезатор хоч працює?

— Має працювати, — кивнув дроїд. — Я віднесу його.

Тіктак легко, немов оберемок хмизу, підхопив Тірігана й швидко затупотів углиб коридорів аванпосту.

— Ну ви тільки подивіться на нього! «У змій немає температури»! — обурено сплеснула руками Тіама, залишившись у порожньому ангарі.

Вона обережно торкнулася свого гарячого чола й пробурмотіла собі під ніс:

— А може, й справді немає... І взагалі, змії дуже розумні! Як я.

Поклавши Тірігана на металевий оглядовий стіл, Тіктак клацанням тумблера увімкнув старий діагностичний модуль.

— Цей мотлох хоч щось покаже? — скривився хлопець.

— Уже показує. У тебе сильне запалення — мабуть, у рану потрапила інфекція або бруд. Ну нічого, зараз синтезую базові ліки, — прогудів дроїд.

— Звідки ти все це знаєш, Тіктаку?

— На техкарті Касти Сет був базовий комплекс медичної підготовки, — відповів велетень.

— Значить, на лікареві поки що зекономимо! — почувся від дверей їдкий голос Тіами.

— Так, Тіа, це, звісно, добре... Але нормального меддроїда нам усе одно доведеться купити, — важко зітхнув хлопець.

— Згодна, Тирі. Купимо, — Тіама підійшла до оглядового столу й подивилася на блідого брата. — Відпочивай і відновлюйся, слонику. Ми ще не всіх піратів перебили.

— Згоден, зміючко... Ще постріляємо, — слабо усміхнувся Тіріган і відразу ж відключився.

— Це снодійне, — Тіктак показав на спорожнілий пневмошприц. — Нехай спить.

— Слідкуй за ним, здорованю. Треба, щоб завтра він зміг дистанційно запрограмувати корабель... А то мені самій у рейс летіти доведеться.

Вийшовши з медблоку, Тіама насамперед зв'язалася з Торіаном.

— Привіт мешканцям глибокого підземелля!

— І вам гарного, бадьорого настрою! — озвався шахтар із проєкційного екрана. — Завтра чекаю.

— Тут така справа, Торіане... Загалом, Тірігана поранили. Я буду сама.

— А впораєшся, принцесо? — насупився шахтар.

— Впораюся, не хвилюйся! — відредагувала його сумніви дівчина. — А ти, гірський гноме, готуй дванадцять кристалів монархату.

— Є замовлення?! — миттєво пожвавився Торіан.

— Так. На десяток вважай, що замовлення вже в кишені, і два — про всяк випадок. Відсоток обговоримо, коли прилечу.

— Ну ти молодець, Тіамо! Я страшенно радий. Чекаю! — Торіан привітно помахав на прощання й відключився.

Наступного ранку Тіріган, усе ще лежачи в медблоці, дистанційно налаштовував через термінал навігаційні системи кліпера, хмурячись і час від часу тихо лаючись.

— Як справи у наших супергероїв? — Тіама увірвалася до приміщення, немов ураган. — Усе готово до польоту? Торіан уже чекає, а я, якщо чесно, хвилююся.

— Не хвилюйся, Тіа. Зв'язок перерветься тільки в гіперпросторі, але там ти в цілковитій безпеці.

— Сподіваюся на твої мозкові шестерні, братику... Відверто кажучи, мені трохи страшнувато.

Тіріган згорнув екран і з теплою усмішкою подивився на сестру:

— Тіа, ти й страх — це поняття абсолютно несумісні. А от ти й нахабство — твій нормальний, природний стан.

— Гаразд, розумнику. Зроби все по максимуму, — зітхнула дівчина. — Усе-таки цінний вантаж в обидва боки везти.

— Не хвилюйся. Я запрограмував автопілот і системи озброєння. Усе буде добре.

Кліпер плавно піднявся над палубою ангара й вилетів з аванпосту. Уже звично пройшовши звивистий фарватер системи Форамен, корабель згорнув простір і пішов у гіперстрибок.

Похмура Рі-Куан зустріла Тіаму традиційною, отруйною піщаною бурею. Пробившись крізь товщу отруєної атмосфери, «Аніума» м'яко зайшла під захисний купол шахтарського селища.

Торіан зустрів її у чудовому настрої й від надлишку почуттів навіть трохи обійняв здивовану дівчину.

— Гей, володарю гори, не чіпай руками витвір мистецтва! — обурено викрутилася Тіама.

— Пробач, — знітився Торіан. — Просто емоції... Хоч щось хороше сталося в моєму житті.

— Ти про нашу зустріч чи про монархат?

— І про те, і про інше! — Торіан жестом запросив її пройти всередину, давши команду дроїдам починати завантаження рудного концентрату.

Пройшовши на таємний склад за замкненими механічними дверіма, шахтар передав Тіамі невеликий ударостійкий контейнер.

— Дивись, я сам відбирав найчистіші, ідеальні кристали, — він підняв кришку.

Яскрава, переливчаста веселка концентрованого світла миттєво заповнила маленьке приміщення. Дванадцять найчистіших кристалів монархату лежали в м'яких замшевих заглибленнях.