Розділ 11. Плани на майбутнє та інші неприємності

Тіріган лежав на широкому ліжку в номері готелю «Намисто», морщачись і спостерігаючи, як медичний дроїд своїм тонким маніпулятором повільно нарощує тканини й шкіру на його пораненій руці. Процес був не з приємних — усе свербіло й нещадно пекло.

— Краще б татуювання зробив поверх шраму, — зауважила Тіама, критично розглядаючи роботу апарата. — Двісті фаворитів за красу — це занадто!

— Коли твої косметичні процедури спустошують наш спільний, між іншим, рахунок, я тобі й слова не кажу! — щиро обурився Тіріган, ледь не смикнувши рукою.

— Я дівчинка, мені можна, — з цілковитою самовіддачею парирувала сестра. — А ти чоловік. Ти взагалі маєш бути весь у шрамах!

— Мені завтра за штурвал, між іншим, — нагадав хлопець. — Чи ти сама поведеш корабель у гіпер?

— Лише тому я не дуже обурююся, — змилувалася дівчина.

— Ти зла, — коротко кинув хлопець і відкинув голову на подушку.

— Лежи спокійно, розумнику. Тобі в руку зашивають наші гроші, треба, щоб гарно вийшло.

У двері номера раптом коротко постукали.

— Заходьте! — озвався Тіріган, миттєво поклавши здорову руку на бластер, що лежав поруч.

До номера збентежено увійшли Мімік і Сіріда. Дівчина тихо привіталася й, трохи зіщулившись від ніяковості, простягнула Тіамі невеликий згорток.

— Ми з татом уночі зробили... — сказала вона, опустивши карі очі. — Це, звісно, не шедевр, але я справді старалася.

— Так, Сіріда розпустила старе намисто і з його елементів зробила оправу, — додав ювелір.

Тіама обережно розгорнула тканину. У лагідних променях ранкового сонця рідкісний кристал монархат, оповитий неймовірно красивою, найтоншою платиновою в'яззю, спалахнув тисячами снопів яскравого світла.

— Боги, яка краса! — мимоволі вихопилося у Тіами.

Найтонші дорогоцінні нитки перепліталися на поверхні каменю в настільки витончений, майже невагомий візерунок, що кристал виглядав як давній королівський скарб.

— Тірі, ти тільки поглянь!

— Приголомшливо... Дуже вам дякую, — Тіріган тепло й дуже лагідно подивився на збентежену Сіріду.

— Якщо ваша донька не посяде призового місця, значить, у цих суддів узагалі немає смаку! — категорично заявила Тіама.

— Не можу з вами не погодитися, Тіамо, — усміхнувся задоволений Мімік. — Виріб хоч і трохи сируватий, але вийшла неймовірно витончена річ.

— Ти як? — запитала Сіріда, несміливо присідаючи на край ліжка поруч із Тіріганом і обережно беручи його за пальці.

— Нічого, уже все чудово, — хлопець усміхнувся їй у відповідь.

Тіама тихенько підвелася, злегка підштовхнула ювеліра й підійшла разом із ним до виходу.

— Знаєте, дорогий Міміку... а між нашими рідними й справді є... прихильність, скажімо так.

— Тіріган — чудовий хлопець, — прошепотів ювелір, дивлячись на молодь. — Сміливий. І так кумедно ніяковіє! І так, моїй доньці він дуже симпатичний.

— Давайте вип'ємо ранкового чаю, — запропонувала Тіама, ведучи Міміка в коридор. — До відкриття виставки ще достатньо часу.

— Краще чаю. Полуничного або смородинового, — кивнув ювелір. — Прошу вас, я пригощаю!

Із самого ранку висока комісія, що засідала практично всю ніч, мала оголосити результати конкурсу. Спалахи голографів, дзвін келихів і гомінкий натовп заповнили величезну залу. Учасники завмерли в нетерпінні. Незабаром прибули й самі Герцоги Ра, щоб особисто привітати й нагородити переможців.

Побачивши Тірігана, який наближався до головного входу, гвардійці Ра миттєво напружилися, їхні пальці вп'ялися в ремені гвинтівок, а самі вони витягнулися струнко. Звістка про вчорашній інцидент уже облетіла весь Ілліріум: зображення невідомого хлопця, який самотужки поклав двох небезпечних найманих убивць, крутилося на всіх інформаційних каналах.

— Привіт, пупсики! Як настрій? — весело кинула їм Тіама.

Гвардійці лише міцніше стиснули зуби й промовчали, воліючи дивитися просто перед собою.

— Та ви так не напружуйтеся, не треба. Страшний Тіріган вас сьогодні не чіпатиме!

Сіріда не стрімалася й тихенько пирснула від сміху, прикривши рот долонею.

У центрі зали голосно заграла урочиста музика — почалося оголошення результатів. Тіама відійшла до високого прозорого вікна й почала вдавати, що захоплено розглядає ранкові шпилі міста.

— Милуєшся наостанок? — тихо підійшов до неї Тіріган.

— Працюю, братику, — не обертаючись, прошепотіла вона. — Так, щоб ніхто не бачив.

У цей момент на величезних проекційних екранах спалахнули тривимірні моделі робіт, і голова комісії із солодкавою усмішкою оголосив трійку переможців. Але жодного з призових місць Сіріда не отрімала. Хоча її роботи в платиновій в'язі виглядали на дві голови вищими за похмурі вироби конкурентів.

— Політика і гроші... — важко й спокійно промовив Мімік, обіймаючи доньку, яка здригалася від тихих сліз.

— Тату... але ж це так підло! — Сіріда намагалася вгамувати тремтіння, ковтаючи гіркі сльози.

Навіть сам герцог, який вручав нагороди, виглядав відверто розчарованим і відбувся кількома черговими, сухими фразами. Тіріган безсило дивився на цей парад фальшивої величі й підлості, аж до хрускоту стискаючи кулаки.

— Ну і чого ви так засмутилися? — несподівано пролунав поруч голосок Тіами. На її губах грала хижа, небезпечна усмішка. — Якщо програв бій, це зовсім не означає, що ти програв війну!

Дівчина швидким, упевненим кроком рушила крізь натовп розкішно вбраної знаті й опинилася просто за спиною герцогині, яка з похмурим виглядом спостерігала за фарсом на сцені.

— Ваша світлосте, — з ідеальним, граційним поклоном звернулася до неї Тіама. — Дозвольте відволікти вас буквально на хвилину.

— А, це ти, Тіамо... — герцогиня повернулася й окинула її втомленим поглядом. — Яке ж усе-таки скотство навколо... — тихо промовила високородна пані.

— Цілком із вами згодна, ваша світлосте. Дозвольте зробити вам невеличкий подарунок на згадку.