Розділ 10. Контракт, приправлений кров'ю

Попрощавшись із сяючим від щастя Торіаном, близнюки стрибнули до кліпера й стартували на Крон-Краг.

Звичне, мерехтливе марево гіперпереходу на оглядових екранах навіювало сонний стан. Затяжні рейси давалися взнаки, і Тіріган у пілотському кріслі почав відверто клювати носом.

— Гей, Тірі, прокинься! У мене є план, — гукнула його Тіама, розвертаючись на консолі.

— План походу по магазинах? — сонно пробурмотів Тіріган, не розплющуючи очей. — Затверджую. Де підписати?

— Та прокинься ж ти, сонько! Ось, дивися!

Тіама вивела на центральний дисплей ретельно розписаний текст із юридичними примітками. Пробігшись по ньому каламутним поглядом, Тіріган потер очі й прочитав ще раз, уважно вдивляючись у формулювання.

— Та ти з глузду з'їхала! Хто нам таке дозволить?!

— Закон, братику! ЗА-КОН! — упевнено карбуючи слова, відповіла дівчина.

— Дай-но я сам перевірю... — Тіріган вивів на сусідній екран імперські каталоги й запустив глибокий пошук за нормативними актами.

— Давай! Я чотири рази все перевірила. Сама спочатку не повірила, — хмикнула Тіама.

Через пів години прискіпливого читання Тіріган зі щирим подивом подивився на сестру. Хлопець розвернув крісло в її бік:

— Складно, звісно, визнати... але ти провела просто величезне дослідження! Але як, Тіа?! Ти, мабуть, починала зі знайомих літер і поступово вивчила весь алфавіт?

— Ага, вивчила! — усміхаючись, відповіла дівчина, крутячи в пальцях і розглядаючи на світлі прозорий кристал монархату.

— Вражає! — Тіріган з повагою похитав головою. — І, судячи з твоїх нотаток, схема справді може спрацювати. Визнаю, ти геній.

— Ну тоді, сподіваюся, ти не заважатимеш мені, братику?

— Я навіть допоможу, якщо що, — усміхнувся хлопець.

— От і чудово, — ховаючи кристал до кишені куртки, підсумувала дівчина. — Ось закінчимо з поточними контрактами й одразу почнемо наш захід.

— О боги! Вона ще й розумні слова запам'ятала! — пробурчав Тіріган, в останню мить спритно ухиляючись від сестринського потиличника.

Кліпер вийшов із гіперстрибка рівно в тій самій точці системи, що й минулого разу. Попереду в чарівній темряві блимали імперські навігаційні маяки, космос довкола був порожній і безтурботний. Піднявши про всяк випадок силові щити, Тіріган плавно спрямував корабель до штормової планети.

— О, хлопці! Знову ви? — Еріон тем Вілсар знову чергував на вахті.

— Так, і цього разу — абсолютно без пригод! — озвалася Тіама.

— Тоді давайте просто на причал. І куртки застебнути не забудьте, — порадив центуріон. — Сьогодні погодка в нас бадьорить!

Корабель, пробившись крізь суцільну ревучу завісу крижаної хуртовини, м'яко приземлився на вимороженій платформі імперської бази.

Центуріон, прикриваючись від шквального вітру глибоким капюшоном, зробив знак близнюкам швидше заходити всередину шлюзу.

— Вітаю, радий бачити! — галантно промовив він, трохи піднявши капюшон і поцілувавши тоненьку ручку Тіами. — Побудете в нас чи одразу в дорогу?

— Є розмова. Серйозна, — без тіні усмішки сказала Тіама. — Де ми можемо поговорити подалі від сторонніх очей і вух?

— Ого... Серйозно? — здивувався центуріон, піднявши брову. — Ну, ходімо на склад. Там навіть сліпих камер немає.

Вони пройшли до вже знайомого глибокого бункера з військовою формою. Еріон ретельно причинив важкі двері й зручно всівся на запилений мішок із якимось спорядженням.

— Викладайте, я весь увага, — сказав він, влаштовуючись зручніше. — Тільки дуже прошу: давайте без криміналу й порушення статуту. Домовилися?

— Та як можна! — Тіама зіграла крайнє обурення. — Викладаю! У вас тут — та й в інших підрозділах Імперії — є величезні склади з найрізноманітнішим військовим майном. Так?

— Так, — обережно погодився центуріон.

— І з часом це майно або використовується, або просто лежить мертвим вантажем, поки його не спишуть через давність років або не перемістять до іншого сектору.

— Так, це правда, — кивнув Еріон. — Частина майна — відсотків десять, а іноді й трохи більше — це незрозуміло що, незрозуміло чиє і незрозуміло як сюди потрапило... От на одному такому архаїзмі я зараз і сиджу, — він поплескав долонею по мішку. — Розвантажувальні жилети під певний вид стародавньої стрілецької зброї, якої вже років п'ятдесят немає на озброєнні армії.

— Ось як ми швидко знайшли точку дотику, дорогий Еріоне! — засяяла дівчина.

— І чого ж ви хочете, юна леді? Щоб я просто віддав вам ці неліквіди? Або — боронь боже! — продав з-під поли всупереч закону?

— Ну що ви! — Тіама граційно відмахнулася. — Я пропоную офіційний аукціон.

— Аукціон? — Еріон випростався. — Ану ж бо, здивуйте мене!

— Згідно з Відомчими актами Імперії, надлишкове військове майно, що втратило актуальність або стало непридатним, може бути реалізоване на відкритих аукціонах за поточною балансовою вартістю з урахуванням амортизації! — на одному подиху, без жодної затинки випалила Тіама й видихнула: — Фух... Довго запам'ятовувала, якщо чесно.

— Як я вас розумію... — приголомшено промовив центуріон. — Хвилинку, я маю перевірити.

Він кілька хвилин захоплено копирсався у своєму армійському комунікаторі, звіряючи бази даних, і навіть відійшов у куток, щоб зробити один короткий зашифрований дзвінок.

— Так, мадемуазель... Справді, є таке положення, — повернувшись, похитав головою офіцер. — Йому майже чотириста років, але його ніколи не скасовували. А отже — воно має повну юридичну силу!

— А ще там написано, дорогий Еріоне, що всі виручені кошти підрозділ може використовувати на благо військовослужбовців бази! На власний розсуд!

— Точно! Саме так там і написано! — підтвердив центуріон, і в його очах спалахнув азарт.

— От ми й хотіли б офіційно викупити у вас усе непотрібне майно на такому відкритому аукціоні, — підбила підсумок дівчина.

— Хм... Цікава думка, — Еріон задумливо обвів склад поглядом. — Правду кажучи, захарастилися ми тут доволі сильно. Начальник постачання вже не раз скаржився полковнику, що ніде зберігати нормальну амуніцію.