Розділ 9. Нові можливості Частина 2.

Шахтар відгукнувся майже миттєво. На проєкційному екрані з'явилося його втомлене, вимазане пилом обличчя, у яке той, здавалося, в'ївся назавжди.

— Привіт, Торіане. У нас тут запланований рейс на завтра... Але ми не зможемо виконати його вчасно. Застрягли на іншій роботі, — одразу виклав Тіріган.

— Ну от... І ви туди ж! — приречено зітхнув шахтар, і його плечі опустилися. — Тільки я повірив у вдачу, а тут маєш...

— Ти не зрозумів! — перебив його хлопець. — Ми можемо виконати твій рейс раніше? Якщо заберемо вантаж просто зараз, то встигнемо закінчити тут вчасно.

— А... Це можна! Це навіть чудово! — миттєво пожвавився Торіан. — А то я вже грішним ділом подумав, що знову доведеться шукати якихось лівих людей і переплачувати.

— Та ні ж, ми ж обіцяли! — Тіама підскочила до екрана й привітно помахала шахтареві рукою. — Ми відвеземо твій вантаж швидко й якраз встигнемо повернутися до наших підопічних.

— А ви взагалі де, хлопці? — примружився Торіан, розглядаючи дивний, надто яскравий фон за їхніми спинами.

— На Ілліріумі. Тут ювелірна виставка триває, а ми супроводжуємо учасників.

— Оце так! — здивовано присвиснув шахтар. — Ілліріум... Це ж справжня казка наяву!

— Ну, від цієї казки мене вже трохи нудить, — хмикнула Тіама.

— Її нудить, а мене — ще ні! — вставив Тіріган й одразу ж отрімав від сестри звичний, відпрацьований роками легкий ляпас по потилиці.

— Добре, хлопці, вилітайте до мене! — усміхнувся Торіан. — З імперцями на терміналі я сам про все домовлюся.

— Фух... Від серця відлягло. До зустрічі!

Швидко пояснивши старому ювелірові й Сіріді необхідність терміново відлучитися, близнюки дали тверде слово повернутися точно до закриття виставки.

— Я дуже на вас розраховую, — кивнув Мімік. — Але те, що вони продовжили виставку, — це й для мене велика несподіванка.

— Не хвилюйтеся, ваша святосте! — бадьоро підморгнула старійшині Тіама. — Ми даємо слово, що повернемося точно вчасно. І, можливо, навіть із квітами!

Вона багатозначно подивилася на густо почервонілого брата.

— Святосте... — Мімік з усмішкою погрозив дівчині сухим пальцем. — Я сприйму це як добрий жарт, мадемуазель Тіамо!

— Ну а як інакше, шановний Міміку? — весело відгукнулася дівчина.

Під здивованими поглядами диспетчерів прикордонної служби Касти Ра матово-чорний кліпер майнув у прозорому небі Ілліріума темним росчерком і пішов у гіперпросторовий стрибок просто з верхніх шарів атмосфери.

— Так... Зараз швидко завантажуємося, летимо на Крон-Краг. Там мені треба буде поговорити з Еріоном, — перелічував Тіріган.

— А навіщо тобі Еріон? — здивовано запитала Тіама, не відриваючись від штурвала.

— Та Плутос обмовився, що із задоволенням купить взагалі будь-яке армійське майно. І за дуже хорошою ціною.

— Так-так-так... — Тіама повільно підвелася в кріслі, а її очі азартно зблиснули. — Будь-яке військове майно? Ти нічого не переплутав?

— Ні, він сам сказав, коли я йому ящики з формою віддавав, — відповів Тіріган. — До речі, я нам по комплекту теж залишив. Про всяк випадок.

— А от це ти молодець! — задумливо промовила Тіама, одразу поринаючи у якісь свої глибокі підрахунки.

— Сестричко... Ти знову щось задумала?

— А ж Плутос абсолютно має рацію! — вигукнула дівчина. — Усе, що стосується офіційного військового майна Імперії, на Фронтирі можна реалізувати з потрохами. Це ж золота жила! Головне — знайти постійного й надійного постачальника.

— Ну... Ми можемо спробувати вмовити Еріона продати нам ще партію форми.

— Дрібно мислиш, Тірі! Надто дрібно! Треба брати обсягами! — відкоригувала його запал сестра.

Невдовзі корабель вийшов із гіперу в системі Нексар і взяв курс на вже знайому, похмуру планету Рі-Куан.

Пробившись крізь отруєну пилом, токсичними викидами й попелом атмосферу, кліпер м'яко пішов на посадку. Торіан, як і минулого разу, незворушно походжав бетонним причалом, заклавши руки за спину.

— Привіт, трудівники підземелля! — висунулася з люка Тіама, вітаючи шахтаря.

— І вам привіт, юні авантюристи! — відгукнувся Торіан, щиро усміхаючись. — Радий, що ви мене не підводите.

— Про що мова? Ми ж слово дали! — знизав плечима Тіріган, спускаючись трапом.

— Рідкісна риса в наш час — трімати слово, — зауважив Торіан, зробивши короткий знак дроїдам-навантажувачам починати заносити контейнери. — Ходімо, хлопці. Є серйозна розмова.

— Зачекай. Спочатку давай поговоримо про гонорар, — зупинила його Тіама, уперши руки в боки.

— Я от зараз не зрозуміла... — примружилася Тіама.

— Ну, ти зараз скажеш, що вісімсот фаворитів за рейс — це смішно й мало, — почав загинати пальці шахтар. — Потім скажеш, що потрібно щонайменше тисяча двісті. Я почну обурюватися, ми довго й зі смаком торгуватимемося, поки зрештою не зійдемося на рівній тисячі. Я нічого не проґавив? — він пильно подивився на близнюків.

Тіріган буквально зігнувся навпіл від сміху, дивлячись на абсолютно спантеличену сестру:

— Ой, не можу! Тіа... Ну зізнайся, що ти саме так усе й задумала!

— Ну... Так. В принципі, — повільно видавила з себе збита з пантелику дівчина.

— Ну от і домовилися! — чарівно усміхнувся шахтар.

— Та припини ти іржати, як скажений слоняра! — гримнула дівчина на брата, який витирав сльози.

— Дивись, нову куртку отрутою не забрудни! — одразу ж парирував Тіріган.

— Яка у вас душевна, тепла сімейна атмосфера, — усміхнувся Торіан. — Гаразд, ходімо швидше.

Вони пройшли гулкими коридорами вглиб адміністративного модуля. У самому кінці напівтемного прольоту Торіан зупинився біля масивних дверей і, порившись у глибокій кишені комбінезона, дістав важку в'язку старих металевих ключів.

— Механічний замок?! Серйозно?! — здивовано витріщився Тіріган.

— Саме так, молодий чоловіче! Спробуй-но зараз знайти на Фронтирі спеціаліста, який уміє відмикати таке. Усюди ж суцільні сенсори, коди та сканери сітківки.