Розділ 9. Нові можливості. Частина 1

Ілліріум виблискував. Яскраво, розкішно — саме так, як і має виблискувати ювелірна столиця галактики. Саме місто, збудоване на архіпелазі з двадцяти тисяч островів, здавалося, ширяло над дзеркальною гладдю спокійного океану. Вдень бурштинові хвилі відбивалися у високих скляних фасадах гігантського мегаполіса, а вночі вогні будівель перетворювали океан на безмежний розсип золотих іскор.

Життя тут вирувало цілодобово. З усієї галактики до Ілліріума прагнули представники ювелірних Каст, щоб укласти мільярдні контракти, а також просто багаті модники й модниці. В Ілліріумі було абсолютно все, що тільки міг уявити собі пересичений багатством розум.

Вийшовши з гіперстрибка, кліпер близнюків одразу потрапив під пильну увагу ланки патрульних винищувачів Касти Ра. На панелі керування замиготів сигнал виклику. Диспетчер — суворий офіцер у темно-зеленому мундирі прикордонної служби — уважно оглянув близнюків з екрана.

— Мета візиту та ваші коди, — сухим тоном скомандував він.

— Ми супроводжуємо пана Міміка Су з донькою на виставку, — відповіла Тіама.

— Коди запрошення, — так само сухо зажадав офіцер.

Тіама помістила в слот заздалегідь підготовлений кристал. Отрімавши дані, диспетчер миттєво змінився на обличчі, а на його губах з'явилася ввічлива чергова усмішка.

— Запрошення підписане особисто його світлістю, герцогом Балантаром Ра, — промовив він із повагою. — Ласкаво просимо до Ілліріума.

— От одразу б так! — хмикнула Тіама.

— Вам, пане та пані Вілрей, як супроводжуючим, надається доступ до міста й на виставку на всі два дні її проведення. Ваш корабель супроводять до місця призначення.

— А наш Мімік — непростий дідусь! — тихо прошепотів Тіріган, коли екран згас. — Особисте запрошення герцога!

— Та-а-ак, дідусь явно щось знає... Треба буде його розпитати, — додала Тіама.

З посадкової платформи, розташованої на вершині високої вежі, відкривався приголомшливий краєвид на панораму міста.

— Яка ж краса! — мрійливо протягнула Тіама. — Це ж скільки треба мати фаворитів, щоб жити в такому місці?

— Дуже, дуже багато, Тіамо, — тихо промовив Мімік, який підійшов ззаду. — Але не дивіться на зовнішній блиск. Будь-яке подібне багатство спочиває на кістках тих, хто прагнув ним заволодіти.

Тіама примружилася, дивлячись на старого ювеліра:

— Та ви точно щось приховуєте, шановний!

— Краще б вам цього не знати, — серйозно відповів старий. — Ходімо. Виставка відкривається за годину, не можна пропустити початок.

Перед самим входом до головного виставкового комплексу їх зупинили озброєні гвардійці Касти Ра.

— У такому вигляді не можна, — один із них зміряв близнюків зневажливим поглядом, а потім гидливо подивився на ювеліра та його доньку. — Та й ви теж... не при параді.

— Молодий чоловіче, будьте ласкаві... — Мімік із цілком спокійним виглядом простягнув йому кристал.

Зчитавши дані, воїн зблід і втупився в старого круглими від шоку очима.

— Пробачте, ваша високоповажносте...

— Не треба титулів, — м'яко, але суворо перебив його ювелір. — Ми можемо пройти? Дякую.

Жестом руки відсунувши застиглого стовпом гвардійця, старий із гідністю попрямував до багато оздобленої зали, де за захисними полями вже іскрилися сотні експонатів.

— Ну чого ви стоїте? Ходімо! — покликав він приголомшених близнюків. — Тепер ви мої гості.

— Оце так дідусь! — тихо засміявся Тіріган.

— Гарно він тебе поставив на місце, — кинула Тіама здивованому гвардійцеві біля входу.

Здавалося, сьогодні тут зібралося все вище товариство Імперії та Каст. Пані виблискували вишуканими вбраннями, кавалери змагалися кількістю нагород на грудях. Невдовзі до зали урочисто увійшли сам герцог і герцогиня Ра.

Герцогиня Емінара була в простій, але неймовірно витонченій сукні й майже без коштовностей. Герцог Балантар крокував у строгому камзолі глибокого смарагдового кольору.

— А чому на герцогині немає прикрас? — пошепки запитала Тіама у Міміка.

— Повірте, дорога Тіамо, до кінця дня вона навряд чи зможе донести всі подарунки від учасників виставки, — так само пошепки відповів старий.

— Чудовий розрахунок! — усміхнулася дівчина.

— О так, Емінара завжди була практичною жінкою, — підморгнув їй ювелір.

Герцог виголосив коротку вітальну промову й побажав учасникам удачі. Після цього захисні поля навколо стендів із тихим гулом зникли, і виставка офіційно розпочалася.

— Подання ескізів і конкурсних зразків буде трохи пізніше, — сказав старий. — Ми із Сірідою пройдемося вздовж стендів, їй буде корисно поглянути на нові тенденції.

— Обов'язково пройдіться, обов'язково! — почувся позаду густий, владний голос.

До них, невимушено усміхаючись, підійшли сам герцог і герцогиня.

— Ваша світлість! — Мімік шанобливо вклонився. — Радий вас бачити.

— Любий мій... — почала було герцогиня.

— Мімік, — м'яко перебив її старий.

— О, так... Мімік, — трохи зніяковівши, виправилася герцогиня Емінара. — Ми дуже раді бачити тебе й Сіріду. Стільки років минуло!

— Рівно десять, — усміхнувся ювелір. — Минулого разу мені не вдалося перемогти.

— То спробуєш щастя сьогодні! — усміхнувся Балантар.

— О ні, ваша світлість. Сьогодні бере участь моя донька.

— Неочікувано! — здивувався герцог. — Талант передався у спадок?

— Сподіваюся, шановна комісія оцінить її дар, — скромно відповів старий.

— А це що за парочка переляканих дітей? — засміявся Балантар, перевівши погляд на близнюків.

— Це, ваша світлість, наші супроводжуючі: мадемуазель Тіама і пан Тіріган Вілрей.

— Чи не надто вони молоді для такої роботи, зважаючи на те, де ти зараз живеш? — примружилася Емінара.

— Незважаючи на такий юний вік, ці молоді люди розправляються з піратами краще, ніж регулярні війська Імперії, ваша світлість, — цілком серйозно відповів Мімік.