Розділ 8. Нехай усе йде своєю чергою

В ангарі аванпосту на повну гучність гриміла музика, відбиваючи баси від гулких металевих стін. Смішно пританцьовуючи в такт ритму, Тиктак приварював новий бронелист до відремонтованого каркаса «Носорога». Дроїд почергово підтискав то одну, то другу ногу, пружинячи свіжозмащеними суглобами. Слідів від плазми на корпусі штурмовика ставало дедалі менше, і корабель на очах повертав собі природний, хижий вигляд.

Вхід над важкими струменями водоспаду зовні розступився, пропускаючи швидкісний кліпер. «Аніума» безшумно увійшла до прихованого доку й м'яко опустилася на посадкову палубу.

— А в тебе тут весело, здоровило! — Тіама, відразу підхопивши ритм і граційно пританцьовуючи, підійшла до дроїда. — Тірі, йди подивися, який Тиктак молодець!

— Ти справді так думаєш? — запитав дроїд, зменшивши гучність музики.

— Звісно! Ти тільки подивися, скільки всього встиг зробити! — щиро вигукнула дівчина.

— Ну ти просто технічний монстр! — додав Тіріган, який підійшов, із повагою розглядаючи рівний зварювальний шов. — Карта Касти Сет явно пішла тобі на користь.

— Так, мені це дуже подобається, — утробно прогудів дроїд. — Я став розумнішим і тепер створюю красу.

— Романтик! — засміялася Тіама. — Продовжуй, якщо є запал. Або відпочинь.

— Я не втомився, — дроїд ненадовго замислився, блимнувши блакитними окулярами. — Але, мабуть, зроблю перерву. Зараз по мережі буде дитяча передача з новою казкою.

— Друже, роби так, як вважаєш за потрібне, — Тіріган з усмішкою поплескав велетня по плечу. — Ми ж друзі.

— Я дуже зворушений вашим ставленням, — промовив дроїд, випроставшись. — Дякую вам.

— Слухай, Тиктак, я хочу поставити запитання, — перевів тему Тіріган.

Дроїд завмер на мить, відклав убік важкий зварювальний апарат і випростався на весь зріст:

— Запитуй, Тірігане.

— Слухай... ми тут із Тіамою вже ніби облаштувалися. Нам би дуже хотілося побачити... що саме охороняє наш фарватер?

— Не зрозумів, — промовив дроїд, не повертаючи голови.

— Тірі, ну це так нудно... — протягнула Тіама, розглядаючи свої нігті.

— Тіа, це важливо, зважаючи на те, скільки в нас тепер ворогів, — відрізав брат і знову повернувся до велетня: — Гаразд, Тиктак, ми можемо поглянути на систему ведення вогню?

— Можна. Якщо просто подивитися, — кивнув дроїд.

— Ну от! А ти тут вправляєшся в красномовстві, — задерши підборіддя, підколола брата Тіама.

— Ходімо.

Дроїд махнув масивною рукою й попрямував до монолітної стіни ангара. Підійшовши впритул, він провів сталевою долонею перед ледь помітним датчиком. Темні панелі з тихим шипінням розсунулися в боки, і всередині загорілося м'яке чергове світло.

— Це що, ліфт? Але його немає на загальній схемі бази! — здивовано вигукнув Тіріган.

— Так, ліфт. І так, його немає на схемі, — підтвердив дроїд, пригинаючи голову, щоб пройти у вузький проріз.

— Чому ти раніше не сказав?

— А ти не запитував.

— Ну й конспіратор! — похитала головою Тіама.

— Ні, просто ви не запитували, — цілком серйозно відповів Тиктак.

Кабіна повільно поїхала вниз. За пів хвилини двері розійшлися, і вони ступили до просторого, напівтемного приміщення. Тут панувала важка вологість, а на металевій підлозі де-не-де блищали глибокі калюжі.

— Вентиляція барахлить, — винувато прогудів дроїд. — Але тепер, завдяки базі Сет, я знаю, як усе полагодити.

Уздовж стін на масивних стелажах рівними рядами стояли опломбовані контейнери. Деякі були розкриті, а кілька ящиків і зовсім валялися на підлозі.

— Це що? — Тіама нахилилася до найближчого.

— Це боєкомплект, — відповів Тиктак. — Його тут ще багато. І за наявності сировини я можу зробити ще.

Дроїд підійшов до важких броньованих гермодверей і провів рукою над датчиком. Метал зі скрипом піддався. Перед близнюками відкрилася велика шахта, що йшла далеко вгору, а на самому її дні, на масивній платформі, стояли чотири блискучі — попри вогкість — гармати. Зовні вони були схожі на важкі плазмові гармати, зняті просто з бойового есмінця.

— Ось вони, — показуючи рукою, промовив хранитель. — Дивіться, але тільки нічого не чіпайте.

— Ну, розкажи, що знаєш. Щоб ми не підходили близько — виключно заради твого спокою, — попросив Тіріган, не приховуючи інженерного захвату.

— Гаразд, слухайте, — дроїд указав на турельну установку. — Коли спрацьовує зовнішня система оповіщення, вони автоматично заряджаються. Боєкомплект знаходиться просто під лафетами, на яких вони стоять — це силові капсули з концентрованою енергією. Платформа підіймається шахтою, відкривається зовнішній люк над водоспадом, і вони ведуть вогонь. Система наведення знаходиться на вершині скелі, гармати підключаються до неї в момент підйому.

— А навіщо такі складнощі? Чому не вивести їх нагору назавжди? — запитав Тіріган.

— Гармати катастрофічно нагріваються навіть після кількох пострілів. Тому після залпу платформа опускається вниз, і стволи буквально заливаються рідким азотом. Резервуари змонтовані просто в стінах. Я знаю, що ви запитаєте далі, — випередив їх дроїд, — тому відповідаю одразу: таких батарей чотири по периметру аванпосту. Це дозволяє вести вогонь безперервно по колу. А турелі ближнього бою — вони там, зовні.

— Отже, це прототип? Не до кінця допрацьований і погано випробуваний? — уточнила Тіама, примружившись.

— По суті — так, — кивнув дроїд. — Але він працює. Уся справа в енергії, якою вони стріляють...

Дроїд замовк на секунду, а його окуляри тьмяно блимнули.

— Погана енергія. Дуже погана, — тихо додав він.

— Тобі неприємно на них дивитися? — запитала Тіама, співчутливо взявши дроїда за великий залізний палець.

— Дуже неприємно. Ходімо звідси.

— Ходімо, Тиктаку, підемо нагору, — м'яко підтрімав Тіріган. — Я побачив усе, що хотів. Дякую тобі.

— Я наведу тут лад. І на решті батарей теж, — повеселішав дроїд, коли вони повернулися до ліфта. — Тільки закінчу з «Носорогом».