Розділ 5. Золота фішка

— Це що таке? А це? Хто це взагалі вигадав?!

На рівну металеву підлогу майстерні з оглушливим гуркотом летіли внутрішні вузли й кріплення, витягнуті з велетенської ноги Тіктака, що лежала на верстаку. Сам же дроїд меланхолійно сидів у кутку, через свій новенький приймач слухаючи якусь музичну передачу.

— Не розумію... — втомлено витер лоба Тіріган, розкладаючи інструменти. — Тут стільки дублюючих вузлів... Якась божевільна, абсолютно безумна конструкція!

— Що, нічого не виходить? — зі щирою тривогою в механічному голосі запитав дроїд, трохи приглушивши звук приймача.

— Усе вийде, — відмахнувся хлопець. — Просто в тебе шарніри відлиті з вольфраму. Це, звісно, надійне рішення, але легована сталь у твоєму випадку буде в рази кращою й легшою. І ці дублюючі вузли... Усе в подвійному комплекті! Наче ти...

Тіріган раптом урвався й уважно втупився в залізного велетня.

— Скажи, Тіктаку, а в тебе є заводська самоназва моделі?

— Звісно, є, — охоче відповів дроїд. — БКПЖ-002.

— Так, давай-но подивимося, що ти за загадка така... — Хлопець швидко розгорнув на терміналі архівні каталоги промислових і військових дроїдів Галактики. — Тебе точно не Імперія створювала — у них ніколи не було подібного маркування. Касти Ра й Сет — теж повз... — гортаючи нескінченні цифрові сторінки, пробурмотів собі під ніс Тіріган. — Атум? Ну, ці навряд чи, у них зроду не було таких складних технологій. Дивно, але тебе взагалі ніде немає, друже.

— Ти пропустив закриті додатки, — озвався дроїд. — Там подивися.

— Молодець, гарна ідея! — Тіріган відкрив зашифровані файли й пронизливо присвиснув уже на першій сторінці. — Тіктак... А ти впевнений, що ти лише звичайний охоронець, вантажник і прибиральник?

— Мої базові протоколи читаються лише в цих категоріях, — відповів здоровило. — Хоча всередині є ще зашифрована сфера даних. Але я не можу її прочитати.

— Доведеться мені покопатися у твоїх мізках, — тихо, задумливо промовив Тіріган, підносячи сканер до голови дроїда.

— Ні! — голосно й чітко промовив дроїд, буквально завмерши на місці й втупившись у хлопця ледь блиснувшими лінзами.

— Чого це «ні»? Ти чого злякався? Я ж обережно, — здивувався хлопець, опускаючи прилад.

— Протокол автономного захисту: при спробі несанкціонованої зміни вихідного коду автоматично вмикається режим БР. А я не хочу цього режиму.

— Ну що, хлопці, як розважаєтеся? — веселим тоном запитала Тіама, зайшовши до майстерні.

— Наш Тіктак, виявляється, зовсім не простий хлопець, — відповів Тіріган, вказуючи сестрі на мерехтливий екран термінала.

— «Бойовий комплекс підвищеної живучості, секретна розробка Касти Амон», — уголос прочитала Тіама. Вона шанобливо хитнула головою й по-дружньому поплескала дроїда по броньованому плечу: — Нічого собі, Тіктаку! Та ти в нас справжній супергерой!

— Не хочу я бути ніким, — дроїд демонстративно відвернувся до стіни. — Я — Тіктак, і мені цього цілком достатньо.

— Гаразд, здоровило, — Тіріган підійшов ближче. — Показуй, де саме розташовані твої процесори, щоб я їх випадково не зачепив інструментами.

— Справді не будеш чіпати? — з неприхованою недовірою перепитав дроїд.

— Клянуся честю вільного торговця! — Тіріган із почуттям приклав руку до грудей.

— Я вам вірю. Ось тут і ось тут, — дроїд указав спочатку на центр грудної пластини, а потім на потиличну частину голови.

— Знову дубльована система... — кивнув Тіріган. — Тепер мені остаточно зрозуміла твоя логіка й конструкція.

— Він що, професійний солдат, чи що? — Тіама тривожно й уважно подивилася на брата. — Тірі, він не небезпечний?

— Я не небезпечний! — майже вигукнув дроїд. — Просто не чіпайте мої процесори!

— Гаразд-гаразд, не хвилюйся так, — заспокоїв його Тіріган. — Я тебе просто повністю переберу, приберу зайві дубльовані системи й заміню важкий метал на сучасніші, міцніші й легші композитні матеріали. Ти станеш разів у півтора легшим і швидшим.

— Оце мені подобається, — кивнув Тіктак. — Але твій головний процесор я все ж таки повинен подивитися хоча б візуально, — додав хлопець. — Мені потрібне маркування. Я руками торкатися не буду, обіцяю.

— Гаразд, дивися, — неохоче погодився дроїд.

Із глибокої технічної ніші в його грудях повільно виїхав маленький темний куб, оповитий густими клубами випарів рідкого азоту.

— Ого! — вихопилося в Тірігана. — Нічого собі серйозна система охолодження... До речі, а що взагалі означає цей «режим БР»? — запитав хлопець, уважно розглядаючи візерунки інею на кубі. — Ну чого ти мовчиш, здоровило? Що таке режим БР?

— Бойове реагування, — тихо проскрипів дроїд і знову винувато відвернувся до стіни.

— М-да... Серйозний ти хлопець, — іронічна усмішка миттєво зійшла з обличчя Тіами.

— Усе, я все подивився, — сказав Тіріган. — Можеш ховати назад.

Куб із шипінням сховався в броньованих грудях дроїда.

— Ну як там? — тихо запитав Тіктак. — У мене всередині все добре? А то я трохи хвилююся.

— Так, друже, усе в повному порядку. І, здається, я тепер остаточно зрозумів, чому ти в нас такий... незвичайний.

— Розповідай! — в один голос зажадали Тіама й дроїд.

— Ні, друзі, спочатку я повинен на практиці переконатися, що моя здогадка правильна, — відрізав Тіріган. — Ну а поки що сканер зробить точні тривимірні креслення твоїх рук і ніг, а я позбавлю тебе іржі.

— Дякую, — щиро промовив дроїд. — Я дуже цього чекаю.

— Ну, розважайся поки тут, здоровило. Коли на сканері загориться зелене світло, увімкни 3D-принтер прямо зі свого комунікатора. Впораєшся?

— Ага, — кивнув Тіктак. — Впораюся.

— А ми поки злітаємо з Тіамою на Урук.

— І чого це тебе знову понесло в цей клоповник? — надувши губи, запитала дівчина, коли «Носоріг» уже вийшов у затяжний гіперпросторовий стрибок.

— По-перше, Тіа, мені треба терміново з'ясувати, що це за процесор такий стояв у Тіктака. Є в мене деякі дуже серйозні підозри. А по-друге, сестричко, я пропоную витратити трохи чесно зароблених грошей на новий одяг. Бо цей досі смердить тухлим імперським вантажем.