Розділ 4. Тіктак і перший контракт. Частина 1.

Вранці близнюків розбудував огидний, оглушливий скрегіт металу об метал. Вискочивши зі своїх кают і на ходу хапаючи зброю, вони побачили зовсім дивну картину.

Темним коридором аванпосту повільно йшов здоровенний, масивний дроїд, штовхаючи перед собою важку транспортну платформу. Скриплячи до вереску іржавими суглобами, дроїд, низько опустивши голову, мов раб, уперто рухався одному лише йому відомим маршрутом. Тіріган, трохи заспокоївшись, засунув бластер назад у кобуру й мовчки пішов слідом за залізним велетнем.

Дроїд пройшов темними, майже позбавленими освітлення переходами, що вели до ще одного, запасного виходу з бази. Насилу відчинивши товсті іржаві двері, велетень упевнено рушив просто вглиб густих джунглів.

— І куди це він зібрався? І звідки взагалі взявся? — пошепки запитала Тіама, що наздогнала брата.

Тіріган лише знизав плечима:

— Та бозна. Давай обережно подивимося, що цей персонаж задумав.

Приблизно за пів години дроїд, який ішов напролом крізь зарості, вийшов на край глибокого кам'яного кар'єру. Близнюки всю дорогу йшли за ним широкою просікою, яку залишав після себе залізний гігант. Спустившись крутою, добре втоптаною стежкою, дроїд завмер на самому дні великого кар'єру.

Пролунав натужний скрегіт і вереск зношеного металу. Дроїд безуспішно намагався відкрити сильно пом'яту захисну кришку на платформі. Коли його зусилля не дали результату, він просто завмер на місці. Зачекавши трохи, він повторив спробу, але кришка знову не піддалася, і робот знову застиг нерухомо.

— Я, здається, здогадуюся, що він намагається робити, — усміхнувся Тіріган. Він повернувся до сестри: — Залишайся поки що тут.

Хлопець упевнено попрямував просто до дроїда.

— Тебе куди понесло, дурню? — сердито прошепотіла йому навздогін Тіама, але брат лише мовчки махнув рукою, закликаючи до спокою.

Підійшовши до велетня, Тіріган зупинився й пальцем вказав на деформовану кришку платформи. Дроїд повільно повернув голову, тьмяно блиснув оптичними лінзами й розуміюче кивнув. Кришка була понівечена настільки сильно, що вручну відкрити її було неможливо. Тіріган дістав бластер, перевів регулятор потужності на мінімум і точним пострілом зрізав заклинений засув.

— Нічого, потім нормально полагоджу, — сказав він дроїду.

У технічному відсіку платформи, що відкрився, лежали старі інструменти, лазерний різак і каністри з технічними рідинами.

— Так, стій, здоровило, — Тіріган м'яко поклав долоню на масивні груди дроїда. — Гучний ти занадто, на весь ліс гримиш.

Діставши з відсіку флакон із мастилом, хлопець заходився швидко змащувати зношені суглоби робота. Наче зрозумівши, що йому щиро хочуть допомогти, велетень слухняно повертався всім корпусом і сам підставляв скрипучі з'єднання для змащення.

— Ну от і добре, — сказав Тіріган, ховаючи флакон назад. — Починай.

Дроїд обережно підняв відірвану пострілом кришку й дбайливо поклав її на край платформи.

— Ти диви, який ти в нас педант, — засміявся Тіріган.

Дроїд дістав важкий лазерний різак, обережно відсунув хлопця вбік своєю величезною рукою й заходився вирізати зі скелі великі шматки базальту, методично складаючи їх на платформу. Раптом комунікатор на зап'ясті хлопця ожив.

— Ви там уже подружилися? — пролунав у динаміку єхидний голос Тіами. — Як тобі новий друг? Слухай, може, це взагалі дівчина, га?

— Тіа, ти в нас язва з величезним стажем, — приречено зітхнув у відповідь Тіріган. — Я думаю, він просто добуває мінеральний ресурс для головного реактора.

— Гарне рішення, — підтвердила дівчина вже серйозно. — Треба ж було комусь цим займатися цілих дві тисячі років.

— Треба буде його повністю перебрати в майстерні, а то він ледве ходить, — додав Тіріган.

Закінчивши завантаження важких брил на платформу, дроїд розвернувся й попрямував назад. Ретельно зачинивши за собою масивні зовнішні двері бази, велетень спустився на найнижчий рівень, у технічне приміщення просто під реактором. Відкинувши люк масивної приймальної камери, дроїд із гуркотом завантажив туди видобуті брили базальту.

Закінчивши роботу, велетень слухняно відійшов у дальній кут приміщення й зайняв своє штатне місце в глибокому заглибленні стіни.

— Ну от і чудово, — констатував Тіріган, який підійшов. — Тепер можна взагалі не хвилюватися за енергію для щитів.

Тіама підійшла ближче до завмерлого робота й легенько постукала пальцем по його товстій нагрудній пластині:

— Трудівник ти залізний, молодець. Може, тобі принести чого-небудь? — запитала вона, усміхаючись.

— Не треба, — раптом пролунав тихий, глухий і скрипучий механічний голос.

Тіама від несподіванки відскочила від велетня й, перечепившись через кабель, із гуркотом повалилася на підлогу.

— Ти що... розмовляєш?! — здивовано витріщився на робота Тіріган.

— Звісно, розмовляю, — спокійно відповів велетень.

— А чого ж ти мовчав до цього?

— Так ви нічого не запитували, — дроїд смішно й зовсім по-людськи розвів масивні руки в боки.

— Тобі повна профілактика потрібна? — запитав хлопець, із професійним інтересом оглядаючи вкриті іржею та патьоками пластини обшивки.

— А ви як думаєте? Дві тисячі років без жодного технічного обслуговування... Потрібна мені профілактика чи ні?

— А хлопець-то з почуттям гумору, — зауважила Тіама, підводячись із підлоги й обтрушуючи штани.

— Профілактику я тобі обов'язково зроблю, — пообіцяв Тіріган. — Тільки спочатку розберуся, що тут і як влаштовано.

— Он там, — дроїд указав довгим металевим пальцем на ледь помітний, укритий шаром пилу термінал у самому кутку приміщення.

Тіріган підійшов, змахнув пил і ввімкнув панель. Хлопець захоплено присвиснув від здивування:

— Та тут же найдетальніша технічна карта всієї бази з усіма прихованими ресурсами й складами! Чудово. Ну, здоровило, дякую тобі.

— Будь ласка, — чемно відгукнувся дроїд. — Годинничок полагодьте...