Розділ 3. Система Форамен, планета Ріма. Частина 1.

Тіама встановила кристал у блок зчитування. На екрані термінала миттєво замиготіли рівні рядки закодованих даних.

— Планета Ріма в системі Форамен... — Тіріган спантеличено почухав потилицю, вдивляючись у символи, що бігли. — Дивно. В офіційних каталогах Імперії такої взагалі немає. І щось занадто багато вступних даних. Таке відчуття, ніби ми не на занюхану окраїнну планету летимо, а просто на стратегічну імперську базу.

— Це і є база Імперії, дивак, — Тіама, не відриваючись, дивилася на мерехтливий екран. — Той хлопець на заставі ж ясно сказав: «покинутий аванпост».

— Ну так «покинутий» же! — настовбурчився Тіріган. — А тут польотні дані розписані так, ніби нам крізь лабіринт прориватися доведеться. Кожна координата вивірена до секунди.

— Ну, тобі видніше, генію, — Тіама ліниво махнула рукою й попрямувала до виходу з рубки. — Розбирайся сам зі своїми цифрами, а я піду наші покупки в трюмі розбирати.

— О так, це ти в нас умієш, — добродушно пробурмотів їй услід брат. — Хоч би ази пілотування заради пристойності освоїла! От уяви: якщо мене раптом уб'ють, ти що тоді робитимеш, га?

Тіама різко зупинилася біля дверей і з милою усмішкою відважила братові легкий, але відчутний потиличник.

— Тірі, запам'ятай: убити тебе в усій Галактиці можу тільки я. І то якось так, щоб ти не до самого кінця помер.

— Ну звісно! Хто ж тоді твою дорогоцінну дупцю возитиме по секторах? — стрімано засміявся хлопець, потираючи потилицю.

— От саме. Тож сиди, працюй, а я пішла.

Раптом із динаміків бортового зв'язку з легким шарудінням статики долинув знайомий, трохи хриплуватий голос імперця із застави:

— От що, дрібнота... Мотлохіт ваш трімайте в повному порядку, особливо щити. Доберетеся до планети — самі все зрозумієте. — Голос у динаміку важко зітхнув. — Я взагалі-то собі хотів цю схованку на старість залишити, але вам вона зараз потрібніша. Аванпост був законсервований дві тисячі років тому, але все ключове обладнання досі підтримується в робочому стані реактором особливого виду. Не намагайтеся зрозуміти принцип його роботи — просто знайте, що для підзарядки йому потрібен стабільний мінеральний ресурс. Тож звичайне каміння цілком підійде.

Близнюки синхронно завмерли, боячись пропустити бодай слово. У динаміку почувся тихий смішок.

— І чого це я на старість такий співчутливий став?.. Гаразд, дрібнота, розберетеся загалом. Особисте прохання: приберіться там на кладовищі. І так — летіть чітко за польотним завданням, а то буде «бубум».

Клацання — і динамік остаточно замовк.

— На кладовищі? — Тіама широко розплющила очі, розгублено дивлячись на приладову панель.

— Ну, наче так, — кивнув брат. — Може, в нього там близькі поховані? Ну, гинули ж військові на службі, зрештою.

— Тірі, ти головою ні об що в трюмі не вдарився? — дівчина вимогливо втупилася в нього. — Аванпост запечатаний дві тисячі років тому! Дві! Тисячі! Які, до біса, близькі? Він що, по-твоєму, безсмертний, чи що?

Не дочекавшись відповіді від спантеличеного брата, Тіама розвернулася й рішуче закрокувала коридором у бік вантажного відсіку.

— Не спи, слонику, працюй! — долинуло вже з глибин корабля.

— Придушив би... — Тіріган із награною люттю стиснув пальці навколо уявної шиї сестри, але відразу ж повернувся до екрана й заглибився в розрахунки.

Система Форамен справді виявилася зовсім поруч — лише за півгодинний гіперпросторовий стрибок від Урука. Це була крихітна, Богом забута система: жовтий карлик замість сонця і всього три планети на орбітах.

«Носоріг» важко виринув із підпростору на самому краю системи, суворо дотримуючись курсу, закладеного в кристалі. Корабель одразу ж пішов дивними, рваними зигзагами, безперервно змінюючи вектор руху та крейсерську швидкість.

Уже на підльоті до планети в оглядових екранах почали миготіти перші уламки. У міру наближення до Рими їх ставало дедалі більше — вони утворили навколо планети моторошне, безмовне кільце мертвої сталі.

Тіріган натиснув кілька клавіш, запускаючи глибоке сканування космічного сміття.

— Тіа, іди сюди, подивися, — спантеличено промовив хлопець, коли сестра повернулася до рубки. — Тут така дика мішанина моделей суден, що я навіть не знаю, кому вони взагалі могли належати.

Бортовий каталог видавав абсолютно неймовірні результати: датчики фіксували як найдавніші кораблі Імперії та Каст, так і відносно нові судна, яким навряд чи було більше ста років. Усі вони були безжально розірвані на шматки.

— Та вже... Вражаюче кладовище, — тихо й задумливо промовила Тіама, розглядаючи дрейфуючі понівечені корпуси. — Слухай, Тірі, може, ну його, той аванпост? Розвернемося, поки не пізно?

— Ні, сестричко, ми вже майже на місці, — твердо відповів хлопець. — Бачиш, ми йдемо за курсом, і поки що нічого не сталося.

— А якщо зробити ось так? — Тіама раптом подалася вперед і різко смикнула штурвал на себе.

Корабель на частку секунди зійшов із заданої траєкторії.

— Ти що твориш, дурепо?! — у паніці закричав Тіріган, вибиваючи її руки зі штурвала. — Дивись, що наробила!

Із поверхні буро-зеленої планети без попередження вдарив сліпучий, лютий енергетичний імпульс. Пройшовши буквально за кілька метрів від «Носорога», який ледь устиг повернутися на попередній курс, промінь чистої енергії з оглушливим тріском врізався в дрейфуючий неподалік уламок старого корвета Касти Сет. Секунда — і важкий броньований остов розірвало на атоми, залишивши лише швидко згасаючий спалах.

— Я якось не подумала... — бліднучи, прошепотіла дівчина й буквально втиснулася в пілотське крісло.

— Приб'ю, амебо одноклітинна! — Тіріган у люті грюкнув кулаком по приладовій панелі, важко дихаючи. — Угробиш нас за дві секунди!

— Пробач, Тірі... — тихо, без звичної іронії відповіла вона. — Я дурепа, я згодна.

— Не торкайся взагалі ні до чого! — хлопець шумно видихнув, стираючи холодну росу, що виступила на лобі.