Глава 1. Попелюшка. Легкий рівень. Частина 1

Казка: «Попелюшка» 

Роль: Зла Мачуха.

Завдання: зруйнувати життя Попелюшки.

Рина стояла посеред незнайомої кухні та відчужено дивилась на завислі у повітрі, наче на прозорому екрані, слова. Скільки вона не супила брови та не напружувала пам’ять, але не могла згадати, як опинилась в чужому будинку. Мабуть, як і боялась, схопила тепловий удар у клятій ятці, власниця якої поскупилась на кондиціонер чи хоча б дешевий вітрогін. Треба було звільнитися до початку літа та аномальної спеки.

Позаду відчинилися двері й повз неї до раковини прочовгала капцями сонна дівчина зі світлим розпатланим волоссям. Рина кілька секунд пропалювала її здивованим поглядом.

Дівчина недобре зиркнула на неї:

— Чого дивишся, наче вперше бачиш?

Можливо, тому що і справді вперше? Якось не так вона пам’ятає казку про Попелюшку…

Дівчина обійшла її та дістала з полиці порожню чашку. Вона налила з графина води, після чого повернулась обличчям:

— Домовмося. Я готую сніданок на всіх, а ти мене не смикаєш до обіду. Гаразд?

Рина збентежено знизала плечима:

— Гаразд…

Ні. Це не тепловий удар. Вона звільнилась з ятки ще в кінці липня. І як тільки могла забути?

— Мамо, мамо! — в коридорі грюкнули двері й за кілька секунд до кухні забігла дівчина з хвилястим каштановим волоссям. — Мені потрібні гроші на нову сукню!

За її спиною за стіл сковзнула схожа на неї, але трохи нижча та молодша дівчина:

— Ма, що на сніданок?

— Мамо, то ти даси грошей? Я маю бути найгарніша! 

Але що тоді це все? Гра? Симуляція? Квест-кімната з акторами? У всього тут занадто реальний вигляд… 

А зважаючи на те, що всі погляди були прикуті до Рини, зараз мама — вона. І не схоже, що в темній сукні (чи нічній сорочці?), що була на ній, ховався гаманець з коштами.

— Схоже, наче у мене є гроші? Оця чудова дівчина пообіцяла приготувати сніданок, всі питання стосовно їжі до неї, — вона вказала на ту, що після компліменту з каструлею в руках здивовано озирнулась.

— Але, мамо, — старша дівчина розгублено потерла щоку. — Бал вже сьогодні… Як я причарую принца без гарної сукні?

Рина мала дітей лише кілька хвилин, а вже позбулася наївних мрій про велику родину й хотіла повернутися до самотнього життя.

З коридору долинули важкі кроки й, зрештою, до кухні увійшов привабливий кремезний чоловік. З огляду на все, це батько. Можливо, він допоможе з усім розібратися? Ну, або не з усім, а хоча б з дітьми.

Та не встигла Рина обнадійливо глянути на нього та побажати доброго ранку, як він байдуже пройшов повз неї та дівчат й попрямував до відчинених дверей з протилежного боку кухні, що вели на ґанок:

— Я на роботу. Побачимось ввечері.

Рина провела широку спину задумливим поглядом. Навіть, якби замість неї стояло дерево, то цей чоловік не помітив би різниці, оскільки не обдарував її навіть коротким поглядом. Тобто, він скинув на неї дітей та навіть не поцілував на прощання. Дійсно, і чого ж мачуха стала злою? Загадка тисячоліття.

Вона примружилась та схрестила руки перед собою:

— У нас проблеми в стосунках чи я була сліпа, коли одружувалась? 

— А я тобі казала, мамо, щоб ти не одружувалась з цим недодворянином, — одразу підняла вказівний палець дівчина, що просила гроші на сукню.

— Так він же наче не дворянин, а купець? — задумливо заперечила сестра, що вже колупала дерев’яною паличкою засохлу квітку у вазоні на столі.

Всі перевели погляди на дівчину, що нарізала помідори. Та прибрала з обличчя світле пасмо й лише похмуро знизала плечима:

— А я звідки знаю? Здається, що він проводить зі мною багато часу? Уявлення не маю, де та ким він працює.

— Тобто, він може ходити навіть не на роботу, а до іншої родини, і ніхто нічого не знає. Чудова новина, — відчужено пробурмотіла Рина.

На пів хвилини запанувала тиша.

— То… Ми не підемо на бал? — обережно уточнила донька, що досі стояла біля неї та невпевнено зазирала в очі.

Занадто щире питання. Невже не актори? Здається, вони справді вірять, що Рина — їхня матір, мачуха та дружина. Нікого не дивувала її присутність чи зовнішність. А вона ж навіть не знає їхніх імен.

Виходить, це якась симуляція? Чи паралельний всесвіт?

— А ми… маємо запрошення на бал? — Рина задумливо підійшла до дверей та визирнула назовні. Пташки співали, листя шелестіло, сусіди сварилися. Все як у реальному селі. Чи у приватному секторі.

— Так, звісно! — дівчина миттєво підскочила до тумбочки біля дверей, на якій нагромаджувалася хаотична купа паперів. — Ось! — вона простягнула цупку картонку, на якій каліграфічним почерком були виведені стандартні рядки не персоналізованого запрошення з датою, часом та місцем, де відбудеться бал. Без імен.